Ніхто навіть словом не згадав про Аутсайдера.

* * *

Пізніше, коли Трейвіс і Нора були в ліжку, обіймаючи одне одного після любощів і слухаючи, як б’ються влад їхні серця, Трейвіс зважився запитати:

— Можливо, нам слід було би ще трохи почекати з дитиною, враховуючи майбутні події?

— Тссс, — промовила Нора.

— Але…

— Ми не планували дитину, — промовила Нора. — Ми ж береглися, але я все одно завагітніла. У цьому є щось особливе, зважаючи на те, наскільки ми були обережні. Згоден? Те, що всі наші застережні заходи не подіяли, — це знак долі… втім, це в мені говорить та колишня Нора, а нова Нора стверджує, що нам потрібна дитина, бо це дарунок долі, як і Ейнштейн.

— Але, враховуючи, що може статися…

— Неважливо, — промовила Нора. — Ми впораємося, і в нас усе буде гаразд. Ми готові до цього. А потім у нас народиться дитина і ми почнемо нове життя разом. Трейвісе, я кохаю тебе.

— Я теж кохаю тебе, — сказав Трейвіс. — Господи, як сильно я тебе кохаю!

Трейвіс помітив, що Нора мало нагадувала ту залякану жінку, яку він зустрів у Санта-Барбарі минулої весни. Ставши сильною і впевненою, тепер вона намагалася розігнати його страхи.

Нора добре постаралася, і Трейвісу відлягло від душі. Він думав про дитину і посміхався у темряві, устромившись обличчям у її шию. Хоч у Трейвіса доля взяла трьох заручників — Нору, ненароджену дитину й Ейнштейна, — він давно не почувався таким піднесеним. Норі вдалося прогнати його страхи.

2

Вінс Наско сидів в елегантному різьбленому італійському кріслі, вкритому блискучим лаком, який після багаторічного регулярного натирання геть випрозорішав.

Справа стояв диван, ще два крісла і низький столик такої ж тонкої роботи. За ним вивищувалися шафи з книжками у шкіряних палітурках, до яких ніхто ніколи не торкався. Вінс знав це достеменно, бо колись Маріо Тетранья, з гордістю показавши на книжкові шафи (це був його кабінет), промовив:

— Дорогі книжки. Вони непорочні, як і той день, коли їх надрукували, бо їх ніхто ніколи не читав. Жодну з них.

Попереду стояв масивний стіл, за яким Маріо Тетранья вивчав звіти про прибутки від своїх управителів, давав вказівки про нові оборудки та замовляв жертв кілерам. Дон зараз сидів за столом, розплившись у шкіряному кріслі й заплющивши очі. Здавалося, що він помер від атеросклерозу або ожиріння серця, хоча насправді Тетранья лише обмірковував прохання Вінса.

Маріо «Викрутка» Тетранья, котрий на всіх наводив страх, був поважним головою своєї сім’ї і доном значно більшої сім’ї Тетранья. Сім’я контролювала збут наркотиків, гральний бізнес, проституцію, лихварство, порнографію й іншу організовану злочинність Сан-Франциско. Маріо був куцим — метр сімдесят на зріст — і огрядним — сто тридцять шість кілограмів ваги, з обличчям обвислим і жирним, наче шматок ковбаси. Важко було повірити, що цей товстопуз власноруч вибудував цілу злочинну організацію. Так, Тетранья також був колись молодим, але навіть тоді він був коротуном і справляв враження людини, яка на все життя зостанеться товстуном. Його пухкі руки з пальцями, схожими на цурпалки, нагадували Вінсу руки немовляти. Але завдяки їм Тетранья керував цілим кланом.