Лікар Кін зробив Ейнштейну ін’єкцію.

— Антибіотики, — пояснив він. — Вони не вилікують від чумки, але допоможуть подолати вторинне бактеріологічне зараження.

Він також вколов голку в одну з вен на лапі ретривера і під’єднав крапельницю, щоб запобігти зневодненню.

Коли ветеринар спробував одягнути на Ейнштейна намордник, Нора і Трейвіс були категорично проти:

— Це не тому, що він може вкусити, — пояснив лікар Кін. — Це для його ж безпеки, щоб він не міг дістатися зубами до голки. Коли в нього з’являться сили, він робитиме те, що й інші собаки з ранами: облизуватиме і кусатиме місце, яке його турбує.

— Але не наш пес, — заперечив Трейвіс. — Він — інший.

Обминувши Кіна, він зняв із ретривера намордник.

Ветеринар хотів було протестувати, але потім передумав:

— Добре. Хай буде так, принаймні зараз, поки він дуже кволий.

Досі не вірячи в страшну правду, Нора запитала:

— Але чому він так тяжко захворів? У нього були лише мінімальні симптоми, і ті минули за кілька днів.

— Половина собак, у яких чумка, взагалі не відчуває жодних симптомів, — сказав ветеринар, поставивши пляшечку з антибіотиком назад до шафи зі скляними дверцятами і викинувши використаний шприц у смітник. — Інші відчувають лише легке нездужання, а іноді слабкі симптоми переходять у… ось такий стан. Але в цьому є плюси.

Трейвіс присів над Ейнштейном, щоб той міг бачити його, не піднімаючи голови й не переводячи погляд, і відчувати любов і турботу хазяїна. Коли лікар сказав про плюси, Трейвіс одразу ж підвів голову.

— Які? Ви про що?

— Стан собаки до того, як він заразиться чумкою, часто визначає перебіг хвороби. Найгостріше вона проявляється у тварин, які перебувають у поганих умовах і зле харчуються. Але я бачу, що за Ейнштейном добре доглядали.

Трейвіс сказав:

— Ми намагалися добре його годувати і слідкували, щоб він був у хорошій формі.

— Ми часто купали і чистили його, навіть занадто часто, — додала Нора.

Посміхнувшись і схвально кивнувши, лікар Кін сказав:

— Це і є плюс. І це дуже обнадіює.