Трейвіс обережно поклав Ейнштейна на оглядовий стіл і звільнив від ковдри.

Нора усвідомлювала, що вони з Трейвісом виглядали як майже збожеволілі батьки, котрі принесли до лікаря дитину при смерті. У Трейвіса почервоніли очі, і хоча він уже не плакав, але постійно сякався. Припаркувавши пікап навпроти будинку і поставивши його на ручник, Нора не могла більше стримувати сліз. Вона стояла по інший бік оглядового столу разом із Трейвісом і тихо ридала.

Вочевидь, ветеринар звик до подібних емоцій власників тварин, бо жодного разу не глянув зацікавлено на Нору і Трейвіса, не намагався їх заспокоїти, говорячи, що не варто так переживати і сумувати. Лікар Кін прослухав стетоскопом серце і легені ретривера, промацав живіт і за допомогою офтальмоскопа оглянув очі, з яких текла рідина. Під час усіх цих процедур Ейнштейн лежав непорушно, так ніби його паралізувало. Єдиними ознаками життя були тихе скавчання й уривчасте дихання.

«Це не так серйозно, як здається», — промовила про себе Нора, витираючи очі косметичною серветкою «Клінекс».

Глянувши на Нору і Трейвіса, лікар Кін запитав:

— Як його звати?

— Ейнштейн, — промовив Трейвіс.

— Як довго він у вас?

— Всього лише кілька місяців.

— Йому робили щеплення?

— Ні, — відповів Трейвіс. — Ні, чорт забирай.

— Чому?

— Складно пояснити, — промовив Трейвіс. — Але на це були причини.

— Немає жодної вагомої причини, — з осудом промовив Кін. — У нього ні свідоцтва, ні щеплень. Це дуже безвідповідально.

— Знаю, — приречено промовив Трейвіс. — Знаю.

— Що з Ейнштейном? — сказала Нора, подумки благаючи: «Хоч би це було не так серйозно, як здається».

Легенько погладжуючи ретривера, Кін промовив:

— У нього чумка.

* * *

Ейнштейна перенесли в куток кабінету і поклали на товстий поролоновий матрац для собак із поліетиленовим чохлом на застібці. Щоб Ейнштейн не міг нікуди піти — раптом у нього з’являться сили, — його прив’язали коротким ремінцем до кільця у стіні.