Нора подивилася на Трейвіса. Він лише на мить зустрівся з нею поглядом, а потім знову повернувся до Ейнштейна. Тож їй нічого не залишалося, окрім як запитати про найстрашніше:

— Лікарю, він одужає? Він буде… буде жити?

Вочевидь, Джеймс Кін усвідомлював, що його від природи похмурий вираз обличчя і сумовиті очі не вселяють упевненості. Він тепло посміхнувся і заговорив тихим, терплячим голосом, ставши одразу схожим на якогось дідуся. Хоча така поведінка, найвірогідніше, була награною, але здавалася щирою і додавала трохи радості тому вічно сумному вигляду, яким нагородив його Господь.

Лікар підійшов до Нори і поклав їй руки на плечі.

— Голубонько, ви любите цього пса, як власну дитину?

Нора закусила губу і кивнула.

— Тоді вам потрібно вірити. Ви повинні мати віру в Бога, котрий навіть про пташок турбується, як написано у Святому Письмі. І трохи вірте в мене. Я цього заслужив, бо хочу вас запевнити, що добре знаю свою справу.

— Я вірю, що ви хороший лікар, — промовила Нора.

Не відводячи погляду від Ейнштейна, Трейвіс глухо запитав:

— Але які шанси? Скажіть, якісь шанси є?

Відпустивши Нору і повернувшись до Трейвіса, Кін сказав:

— Ну, виділення з очей і носа аж ніяк не такі густі, як могли би бути. На животі нема гнійників. Ви, здається, казали, що він блював, але без проносу.

— Ні. Лише блювота, — промовив Трейвіс.

— Його лихоманить, але великої небезпеки в цьому нема. В нього було неконтрольоване слиновиділення?

— Ні, — відповіла Нора.

— Напади, під час яких він трусив головою і хапав повітря, наче намагаючись позбавитися від поганого присмаку в роті?

— Ні, — Нора і Трейвіс відповіли майже одночасно.

— Він бігав колами або падав без причини? Ви бачили, щоб він, лежачи, несамовито посмикував ногами, як під час бігу? Безцільно тинявся кімнатою, врізався у стіни, смикався чи щось подібне?

— Ні, ні, — відповів Трейвіс.

— Господи, таке могло бути? — промовила Нора.