Дивно, але коли Трейвіс сміявся від захвату, побачивши, що розум Ейнштейна не постраждав, Нора ридала від радощів.

Джим Кін дивився на Ейнштейна, широко розплющивши очі й дурнувато посміхаючись, а потім зізнався:

— Я почуваюся дитиною, яка непомітно прослизнула вниз перед Різдвом і побачила справжнього Санта Клауса, який кладе подарунки під ялинку.

— Моя черга, — промовив Трейвіс, посунувшись уперед, щоби погладити Ейнштейна. — Джим згадав про Різдво, яке вже майже на порозі. До нього залишилось якихось двадцять днів. Ейнштейне, що б ти хотів отримати від Санти?

Двічі Ейнштейн починав викладати фішки, але змінював свою думку і перемішував їх. Він накульгував, падав на задницю і боязко озирався, а потім, побачивши, що всі чекають, підвівся й таки виклав прохання до Санти з чотирьох слів:

«ВІДЕО ПРО МІККІ МАУСА».

* * *

Ніхто не лягав спати до другої ночі, бо Джим Кін геть сп’янів. Не від вина, пива чи віскі, а від щирого захоплення розумовими здібностями Ейнштейна.

— Він як людина, але залишається собакою, який попри те мислить схоже, але не так, як ми. Хоч я й мало побачив, але вже встиг зрозуміти це. Дивина та й годі!

Але Джим не наполягав на тому, щоб Ейнштейн знову і знову демонстрував свій інтелект, і після дюжини прикладів першим зауважив, що не слід втомлювати пацієнта. Але він був наче наелектризований і ледве стримувався. Трейвіс не здивувався б, якби ветеринар раптом вибухнув.

На кухні Джим дуже просив їх знову повторити свої оповіді про Ейнштейна: випадок із «Модерн брайд» у Солванзі; як він сам розбавив гарячу ванну холодною водою, коли Трейвіс уперше купав його, і багато чого іншого. Деякі історії Джим практично переказував сам, так наче Трейвіс із Норою ніколи не чули їх, але ті раділи, що змогли догодити ветеринару.

Раптом Джим схопив зі столу листівку про розшук, запалив сірника і спалив її в умивальнику, а попіл змив.

— Нехай ідуть до чортової матері ті недоумки, які здатні тримати таку тварину в неволі, щоб колоти і вивчати. Хоча вони й створили такого генія, як Ейнштейн, але вони не розуміють важливості й величі свого творіння, інакше нізащо не тримали б його у клітці.

Зрештою, коли Джим Кін неохоче визнав, що всім пора спати, Трейвіс відніс напівсонного Ейнштейна до вітальні. Вони постелили йому на підлозі біля свого ліжка.

Нора і Трейвіс обіймалися у темряві під ковдрою, прислухаючись до заспокійливого хропіння Ейнштейна.

— Тепер усе налагодиться, — промовила Нора.

— Але наші біди ще не закінчилися, — заперечив Трейвіс.

Він відчував, що одужання Ейнштейна притлумило те прокляття передчасної смерті, що переслідувало його все життя. Але Трейвіс був не готовий визнати, що прокляття відпустило його зовсім. Десь там нишпорив Аутсайдер, і він наближався…