— Він ще не оклигав від хвороби, — сказала Нора. — Вона досі не відпустила його. Ейнштейн бореться з клятою болячкою, але все ще перебуває в її лещатах. Тому не дивно, що в нього в голові легка плутанина.

— Він збентежений, — повторив Трейвіс.

— Це мине.

— Так, — повторив він. — Це мине.

Але, висновуючи з його голосу, Трейвіс не вірив, що пес колись повернеться до свого попереднього стану. Нора знала, про що думає Трейвіс: знову прокляття Корнеллів. Хоча він і зарікався більше не вірити в нього, але глибоко в душі досі боявся. Всі, кого любив Трейвіс, були приречені на страждання і передчасну смерть. Всіх, кого любив, він рано чи пізно втрачав.

Звісно, це була маячня, в яку Нора ніколи не вірила, але вона розуміла, як важко скинути тягар минулого і дивитись лише в майбутнє, тому співчувала Трейвісу, що він не може глянути на нинішню ситуацію з оптимізмом. Нора також розуміла, що ніяк не зможе вибавити його від цих душевних мук — хіба що поцілувати й обійняти, а потім відправити спати.

Коли Трейвіс пішов, Нора сіла на підлозі біля Ейнштейна і промовила:

— Хочу тобі дещо сказати, волохата мордо. Гадаю, ти заснув і не чуєш мене. Навіть якщо ти не спиш, то все одно не зрозумієш, що я тобі кажу, і, можливо, більше ніколи не розумітимеш. Тому я хочу сказати це зараз, оскільки я хоч трішки сподіваюся, що в тебе досі ясний розум.

Нора замовкла, глибоко вдихнула й обвела поглядом кабінет, де тьмяне світло виблискувало на предметах з неіржавної сталі та склі емальованих шаф. О пів на четверту ранку тут було самотньо.

Ейнштейн дихав, тихо посвистуючи й іноді хриплячи.

Він не крутився і навіть не ворушив хвостом.

— Я вважала тебе своїм янголом-охоронцем, Ейнштейне. Так я тебе назвала одного разу, коли ти врятував мене від Артура Стрека, — мій янгол-охоронець. Ти не лише врятував мене від того страхітного чоловіка. Ти врятував мене від самотності і страшенного відчаю. Ти врятував Трейвіса від його внутрішньої темряви, ти познайомив нас. Ти в сотні разів кращий за будь-якого янгола-охоронця. Твоє добре, чисте серце жодного разу не попросило нічого взамін за все, що ти зробив. Хіба що кілька «Мілк-боунів» або шматок пирога. Але ти б допомагав нам навіть тоді, якби тебе годували лише «Доґ чоу».[67] Ти робив це з любові й взамін хотів лише, щоб тебе любили. І це був такий важливий урок для мене, волохата мордо, що я не можу навіть висловити…

Кілька хвилин Нора не могла вимовити ні слова. Вона сиділа у темряві біля свого друга, вчителя і янгола-охоронця.

— Але, чорт забирай, — нарешті промовила Нора. — Мені довелося підібрати слова, бо, можливо, ти востаннє зможеш зрозуміти їх. Ти… навчив мене, що я теж твій янгол-охоронець, як і Трейвіса. А він — наш із тобою янгол-хоронитель. Ми повинні піклуватися одне про одного, бо ми янголи-хоронителі, які оберігають одне одного від темряви. Ти навчив мене, що ми всі комусь потрібні, навіть ті, котрі вважають себе нецікавими і непримітними й гадають, що не приносять жодної користі. Коли ми любимо і дозволяємо себе любити… така людина — найдорожча цінність у світі. Ти навчив мене цьому, волохата мордо. Дякуючи тобі, я ніколи не буду такою, як раніше.