— Я хочу, щоб ви розуміли, — промовив Джим, нахилившись на кріслі й обхопивши чашку з кавою своїми великими долонями. — Я дуже великий любитель тварин і присвятив їм усе своє життя. Найбільше я люблю собак. Але я не підтримую людей, які вважають, що слід припинити всі досліди над тваринами; людей, переконаних, що медичні відкриття, які допомагають врятувати людське життя, не варті життя однієї морської свинки, кішки чи собаки. Люди, котрі вдираються у лабораторії, крадуть тварин, зводячи роки важливих досліджень нанівець… викликають у мене огиду. Це добре, коли цінують життя і люблять його в будь-яких проявах. Але ці люди не такі: вони роблять життя своїм культом. Це прояв варварства і темнобіснування чи навіть дикунства.

— Все це неправда, — заперечила Нора. — Ейнштейн ніколи не був об’єктом досліджень, пов’язаних із лікуванням раку. Це вигадка. Ейнштейна розшукує не Інститут раку, а Агентство національної безпеки.

Нора подивилась на Трейвіса і промовила:

— Що ж тепер робити?

Трейвіс похмуро посміхнувся і сказав:

— Ну, я ж не можу вбити Джима, щоб зупинити його…

Ветеринар розгубився.

— …тому, гадаю, слід його вмовити, — закінчив Трейвіс.

— Розповісти йому правду? — запитала Нора.

Трейвіс на довший час затримав погляд на Джимові Кіну й нарешті промовив:

— Так. Правду. Це єдиний спосіб умовити його викинути ту кляту листівку у смітник.

Глибоко вдихнувши, Нора почала:

— Джиме, Ейнштейн такий же розумний, як ми з Трейвісом чи ви.

— Іноді мені здається, навіть розумніший, — докинув Трейвіс.

Ветеринар витріщився на нього, нічого не розуміючи.

— Давайте зробимо ще кави, — промовила Нора. — Нас чекає дуже довга розмова.

* * *

Через кілька годин, в десять хвилин на шосту, Нора, Трейвіс і Джим Кін збились біля матраца, на якому лежав Ейнштейн.

Пес попив трішки води і зацікавлено дивився на них.

Трейвіс намагався зрозуміти, чи в тих карих очах залишилася ще та дивна глибина, невловима тривога та людський інтелект, які він помічав багато разів. На жаль, він не був упевнений у цьому, і це лякало його.