Те, що відбувалося далі, сторонній спостерігач навряд чи назвав би бійкою. Нелюд напружував усі сили, які тільки міг почерпнути з Вестонового тіла, намагаючись вирвати руки, а Ренсом так само з усіх сил намагався їх утримати. Від напруги супротивники обливалися потом, та збоку це виглядало так, ніби вони ліниво, ба навіть безтурботно роблять руками якісь легенькі порухи — та й тільки. Добру хвилину жоден із них не міг вразити іншого. Почвара нахилилася вперед і спробувала було вкусити Ренсома, проте той напружив руки і зумів утримати її на відстані. Здавалося, ця боротьба не скінчиться ніколи.

Раптом Нелюд різко викинув уперед ногу і підчепив Ренсома ззаду під коліно — той ледь не полетів на землю. Тепер вони рухалися швидко і рвучко. Ренсом також спробував зробити підніжку, але марно. Тоді він став заламувати ворогові ліву руку за спину, сподіваючись зламати її або хоча б вивихнути, але при цьому послабив хватку, і Нелюд тут же вивільнив другу руку. Ренсом ледь устиг заплющити очі, як кігті роздерли йому щоку, і від болю він не міг уже молотити почвару по ребрах лівицею. А через секунду вони вже стояли окремо — хтозна, як це трапилося, — і люто дивилися один на одного, важко дихаючи.

Виглядали обидва, м’яко кажучи, не надто показно. Своїх ран Ренсом не бачив, але відчував, що весь кривавить. Вестонове ж тіло там, де його не прикривали залишки сорочки, скидалося на один суцільний синець. І вигляд Нелюда, і його важкий віддих, і свіжі враження про його обійми — все це спрямувало Ренсомові думки у геть інше русло. Він був вражений: ворог виявився зовсім не таким сильним, яким здавався раніше. Попри всі доводи розуму, Ренсом очікував, що почвара виявлятиме надлюдську, диявольську силу, що зупинити її руки буде не легше, ніж зупинити, приміром, пропелер. Тепер же він на власному досвіді переконався, що б’ється лишень із Вестоновим тілом. Один учений середніх років проти іншого вченого такого ж віку — і тільки. Вестон був кремезніший, але й гладший, тому важко зносив удари; Ренсом натомість був стрункіший, тож краще давав собі раду з диханням. Прокинувшись, він не сумнівався, що побачити світло наступного дня йому не судилося, тепер же такі думки викликали у нього тільки сміх. Сили супротивників у цій сутичці були рівними. Ренсом мав усі шанси перемогти — і вижити.

Цього разу першим на ворога кинувся Ренсом, і новий раунд бою не надто відрізнявся від попереднього. Коли вдавалося тримати Нелюда на відстані і завдавати ударів кулаками, перевага була на його боці; коли ж почварі щастило дотягнутися до нього кігтями чи зубами, доводилося нелегко. Втім, навіть у найважчі хвилини голова у Ренсома залишалася напрочуд світлою. Тепер він розумів: результат цієї битви залежить тільки від того, що станеться швидше — він або втратить надто багато крові, або важкими ударами відіб’є ворогові серце і нирки.