Клері в паніці озирнулася на Тіньоловів. Ізабель виглядала так, немов її вдарили в сонячне сплетіння. Алек завмер.
Як завжди, першим заговорив Джейс.
– Хто ти? – спитав він на диво спокійним голосом.
Чудовисько схилило голову:
– Я – Аббадон, Демон Безодні. Мої володіння – порожній простір між світами. Вітер і непроглядна темрява теж мої. Порівняно з нікчемними істотами, яких ви називаєте
– Це демон вищого рівня, – видихнула Ізабель. – Джейсе, якщо ми…
– А що з Доротеєю? – несподівано для себе самої втрутилася Клері. – Де вона?
Демон із порожніми очницями повернувся до неї:
– Вона була лише носієм. Доротея відкрила портал, і я вселився в неї. Вона померла миттєво. – Його погляд зупинився на Чаші в руці Клері. – А з вами так не буде.
Демон посунув на неї. Та дорогу йому перерізав Джейс із мечем в одній руці і лезом Серафимів в другій. Алек дивився на друга переляканими очима.
– Заради Ангела! – дивлячись на демона, вигукнув Джейс. – Я знав, що вищі демони ті ще потвори, але цей запах…
Аббадон вишкірився і зашипів. У роті блиснули два ряди гострющих зубів. Джейс вів далі:
– Не впевнений щодо вітру та непроглядної темряви, але мені здається, від тебе несе смітником. Ти часом не зі Стейтен-Айленда?
Демон рушив в атаку. Джейс неймовірно швидко виставив перед собою мечі, що одразу проткнули найм’ясистішу частину демона – його черево. Аббадон заревів і відкинув Джейса вбік, немов кошеня. Джейс перекинувся, проте одразу підвівся. Одна рука в нього була поранена.
Ізабель не стрималася. Батіг розсік шкіру демона, і з рани заюшила кров. Не звертаючи уваги на Ізабель, Аббадон наближався до Джейса.
Здоровою рукою Джейс витягнув меч Серафимів. Він щось прошепотів, і сяюче лезо збільшилося. Джейс замахнувся. У порівнянні з величезним чудовиськом хлопець виглядав неймовірно маленьким, як гном супроти велетня, проте, незважаючи на наближення демона, він усміхався. Ізабель з криком вперіщила батогом – і з чудиська густим фонтаном хлинула кров.
Демон зупинився і пазуристою рукою замахнувся на Джейса. Той похитнувся, але був неушкоджений. Хтось, тримаючи блискуче лезо в руці, стрибнув між ним і Аббадоном. Алек! Демон завив – Алекова рунка проткнула його шкіру. А потім чудовисько кинуло хлопця аж до задньої стіни. З моторошним хрускотом він врізався в неї і повільно сповз на підлогу.
– Алеку! – заволала Ізабель.
Той не рухався. Опустивши батіг, дівчина кинулася до брата. Демон миттєво повернувся і з розмаху вдарив Ізабель. Вона впала, закашлялась кров’ю, але спробувала звестися на ноги. Аббадон знову вдарив, і цього разу дівчина затихла.