— Ох, Боже мій, — промовив поліціянт Трітер. — Що це?

Вони дивилися на Дерево з його незчисленними перевитими стовбурами і зграями екзотичних птахів. Воно піднеслося так високо, що верхівки не було видно. Клінт відчував якусь силу, що випромінювалася з нього, наче потужний електричний струм. На їх захоплення розпушив свій хвіст павич, а коли з іншого боку з’явився білий тигр, замітаючи черевом високу траву, піднялося кілька гвинтівок.

— Опустити зброю! — крикнув Френк.

Тигр ліг, його чудесні очі дивились на них крізь високу траву. Гвинтівки опустилися. Усі, крім одної.

— Чекайте тут, — сказала Євка.

— Якщо жінки Дулінга повернуться, всі жінки на землі повернуться? — запитав Клінт. — Так це працює?

— Так. Жінки цього міста репрезентують всіх жінок, і таким чином назад мусять повернутися всі ваші жінки. Крізь оцей прохід, — показала вона на розколину в Дереві. — Якщо бодай одна відмовиться…

Їй не треба було закінчувати. Нетлі злетіли і затріпотіли біля її голови на кшталт корони.

— З чого б їм схотілося там залишитись? — спитав Рід Берровз щиро здивованим голосом.

Регіт Ейнджел був хрипким, як вороняче каркання.

— У мене краще запитання — якщо вони побудували там щось гарне, як каже Євка, навіщо б їм схотілося звідти йти?

Євка вирушила до Дерева, висока трава шелестіла об її червоні штани, але зупинилася, почувши клик-клак, коли хтось загнав набій у патронник гвинтівки. «Везербі», як виявилося. Дрю Т. Баррі був тим єдиним, хто за командою Френка не опустив зброї, але націлився він не на Євку. Він цілився на Мікейлу.

— Ви підете з нею, — промовив він.

— Опусти зброю, Дрю, — наказав Френк.

— Ні.

Мікейла подивилась на Євку.

— Я можу піти з вами туди, невідомо куди? Без того, щоб опинитися в коконі?