Вони чекали.
Розділ 17
Розділ 17
1
1
У супермаркеті «Шопвел», де традиційно відбувалися Збори, Євка промовляла до великого зібрання тих, які називали тепер Наше Місце домом. Промова не забрала в неї багато часу, загалом вона звелася до одного: вибір належить їм.
— Якщо ви залишитесь тут, усі жінки — від Дулінгу до Марракешу — опиняться в цьому світі, в тих місцях, де вони поснули. Вільні все почати знову. Вільні виховувати своїх дітей так, як самі бажають. Вільні жити в мирі. Це гарна справа, тобто такою вона здається мені. Але ви можете й піти звідси. Якщо ви це зробите, всі жінки прокинуться там, де вони поснули, в чоловічому світі. Але піти ви мусите всі.
— Хто ви така? — міцно обіймаючи Мікейлу, запитала Дженіс Котс Євку через плече своєї дочки. — Хто дав вам таку владу?
Євка усміхнулась. Зелене сяйво ширяло навкруг неї.
— Я просто стара жінка, яка наразі має молодий вигляд. І я не маю жодної влади. Як той лис, я лише посланниця. Це ви, всі ви, маєте владу.
— Ну, — сказала Бланш Мак-Інтай, — треба це обговорити. Як колегія присяжних. Бо, я гадаю, ми ними й є.
— Так, — сказала Лайла. — Але не тут.
2
2
Зібрати мешканок нового світу вдалося вже під полудень. Треба було послати кур’єрок в усі кінці міста, щоб покликати тих жінок, які не були в супермаркеті.
Полишивши Головну вулицю, вони мовчазною колоною пішли вгору по дорозі Круглявий Пагорб. Бланш Мак-Інтай нездужала на ноги, тож Мері Пак везла її у гольф-карі. Бланш, тримаючи на руках Енді Джонса, закутаного в блакитну ковдру сироту, розповіла йому дуже коротку казку:
— Жив був один маленький хлопчик, який ходив і там, і сям, і всі пані у тій місцині його любили.
Всюди пробивалися паростки зелені. Було прохолодно, але на порозі вже стояла весна. Вони майже втрапили в ту пору, яка була в старому світі, коли вони його покинули. Ця думка здивувала Бланш. За її відчуттями, проминув набагато довший період часу.
Коли вони полишили дорогу і рушили крізь ліс обсадженою нетлями стежкою, з’явився лис, щоб вести їх решту шляху.