Колишні арештантки вийшли наперед тісною групою. Їх було менше, ніж ще сьогодні вранці. Серед інших, Кітті Мак-Дейвід зникла безслідно (якщо не рахувати короткого тріпотіння нетлів.) Уже не залишилося сумнівів, що це означало — ці жінки померли в обох світах. Чоловіки їх убили.

Та попри все, кожна з арештанток проголосувала за повернення. Це могло б здивувати чоловіка, але не здивувало директорку Дженіс Котс, яка знала промовистий статистичний факт: коли жінки тікають із в’язниці, їх ловлять майже негайно, тому що зазвичай вони не біжать світ за очі, як це притаманно чоловікам. Жінки роблять ніщо інше, як ідуть додому. Кого першими згадували колишні утримувані, які говорили на цих, останніх зборах, так це своїх дітей чоловічої статі в тому, іншому світі.

Наприклад, Сілія Фрода: вона сказала, що хлопчикам Нелл Сіґер потрібна материнська турбота, і навіть якщо сама Сілія знову повернеться в камеру, ними могла б опікуватися сестра Нелл.

— Але який пожиток від сестри Нелл, якщо вона спить, правда ж?

Клодія заговорила, опустивши очі в землю і так ніяково, що жінки гукали, просячи її повторити.

— Я не хочу нікого утримувати, — повторила вона. — Я піду за більшістю.

Пані Першого Четверга також проголосували за повернення.

— Тут краще, — сказала Ґейл, говорячи за всіх. — Щодо цього Дженіс правду каже. Але просто це не Наше Місце. Воно не тут. І хтозна, може те, що оце зараз там трапилося, зробить те місце кращим.

Мікейлі подумалося, що вона, либонь, має рацію, але, ймовірно, лише в короткій перспективі. Чоловіки досить часто обіцяють більше ніколи не піднімати руки на дружину або дітей, але здатні дотримуватися своїх обіцянок якийсь місяць чи два, якщо взагалі дотримуються. Знову повертається лють, наче рецидивні напади малярії. Чому б тепер це мусило змінитися?

Широкі, прохолодні повіви вітру брижили високу траву. Гуси клинами поверталися з безлюдного півдня, перетинаючи синє склепіння над гуртом жінок.

Відчуття, як на похороні, подумала Мері Пак. Таке неуникне, як сама смерть, достатньо сліпуче, щоб обпалювало очі, достатньо холодне, щоб шукати собі і светр, і куртку, але вкриватися сиротами з голови до ніг.

Коли надійшла її черга, вона сказала:

— Я хочу дізнатися, що це за відчуття — бути по справжньому закоханою в хлопця.

Це зізнання напевно розбило б серце Джареду Норкроссу, якби він був присутній там і його почув.

— Я знаю, що світ легший для чоловіків, і це паскудство, і це махлярство, але я хочу прожити нормальне життя, про яке завжди мріяла, і, може, це егоїзм, але це те, чого я хочу, окей? Може, я навіть схочу народити дитину. І… ну, це все.