— Звичайно, — сказала Євка.

Мікейла обернула свою увагу до Баррі. Вона більше не мала наляканого вигляду; лоб у неї був наморщений зачудуванням.

— Але чому?

— Назвімо це страховкою, — сказав Дрю Т. Баррі. — Якщо вона каже правду, ви можете переконати вашу матір, а ваша мати може переконати решту жінок. Я цілковито вірю в страхування.

Клінт побачив, як Френк піднімає пістолет. Увага Баррі була прикута до жінок, тож він являв з себе легку мішень, але Клінт похитав головою і стиха промовив:

— Досить уже вбивств.

«Крім того, — подумав Клінт, — можливо, містер Подвійна Запорука має рацію».

Євка з Мікейлою пройшли повз білого тигра до розколини в Дереві, де сидів, чекаючи на них, лис. Євка ступила всередину, не затримуючись, і зникла з очей. Мікейла завагалася, але потім увійшла теж. Чоловіки, які залишилися — ті, що атакували в’язницю, і ті, що її обороняли, — почали чекати. Спершу вони ходили, але час минав, і нічого не відбувалося, і більшість із них повсідалися у високій траві.

Але не Ейнджел. Вона ходила туди й сюди так, неначе ніяк не могла натішитися тим, що перебуває далеко за межами і своєї камери, і деревообробної майстерні, і Вартівні, і Бродвею. Тигр дрімав. Нарешті Ейнджел наблизилася до нього, і Клінт затримав дихання. Вона насправді божевільна.

Тигр підвів голову, коли Ейнджел наважилася погладити йому спину, але потім та велика голова знову впала на лапи і ті дивовижні очі заплющились.

— Він муркотить! — гукнула Ейнджел їм голосом, у якому звучав захват.

Сонце вже піднялося на самісінький небесний дах і немов застигло там.

— Я не думаю, що це відбудеться, — сказав Френк. — І якщо це не відбудеться, я до кінця свого життя шкодуватиму, що не вбив її.

Клінт сказав:

— Я не думаю, що там досі вже щось вирішили.

— Йо? Звідки вам знати?

Відповідь надійшла від Джареда. Він показав на Дерево: — Тому що воно досі тут. Якщо воно зникне або перетвориться на звичайний дуб чи на вербу, тоді ви можете здаватись.