— Справді безглуздя: тут навіть снігу немає.

Лінк усміхнувся до мене з-за гірки ванільно-морозивної картоплі:

— Вона заздрить. Тож пильнуй — Ліна хоче, щоб її обрали королевою балу, і вона потанцює зі мною, коли мене оберуть королем.

— Тебе? — не стримала Ліна сміху. — Ти ж начебто беріг себе для тренерки Крос?

— Так і буде, і цього разу вона западе на мене.

— Лінк цілий вечір сипле жартами, щоб — ну раптом Меггі проходитиме повз — вона хоч один з них почула.

— Вона вважає, що я прикольний.

— На вигляд.

— Це мій рік, я відчуваю. Мені дадуть титул короля, і тренерка Крос нарешті побачить мене на сцені поряд із Саванною Сноу.

— І що з того? Ніяк не збагну, — Ліна заходилася обчищати червоний апельсин.

— Ну як же, вона буде вражена тим, який я гарний і звабливий, і який у мене хист до музики, особливо якщо ти напишеш мені пісню. Тоді вона здасться, протанцює із мною весь вечір, а потім, після закінчення школи, поїде за мною в Нью-Йорк, як вірна фанатка.

— Це що буде, особливий випускний? Для особливого хлопця?

Апельсинова шкірка скручувалася в довгу спіраль.

— Чувак, твоя дівчина вважає мене особливим, — запишався Лінк, не втримавши картоплю в роті.

Ліна глянула на мене. Твоя дівчина. Ми обоє почули це слово.

«То я твоя дівчина?»

«Ти хочеш нею бути?»

«Ти мене запитуєш?»

Я не вперше замислився над цим, та й Ліна останнім часом не заперечувала цього статусу. Як подумати про все, що ми встигли пережити, інших варіантів не залишалося. Тому я не міг пояснити, чому досі цього не казав, не знав, чому й зараз не наважувався у цьому зізнатися. Напевне, озвучене ставало реальнішим.

«Гадаю, так».