Светлый фон
— Це збіг. З книжками завжди так.
Маріан наосліп дістала томик і простягнула його мені:
— Добре. Прочитай ось звідси.
Я взяв книжку з її рук.
— Що це?
— «Юлій Цезар» Шекспіра.
Я почав читати:
Керують люди долею своєю, не зірки. Зіркам не треба, Бруте, дорікати, Лиш нам самим за власну легкодухість.
— І до чого тут я?
Маріан подивилася на мене поверх окулярів:
— Я просто бібліотекарка. Я можу дати тобі книжки, але не дам відповідей, — Маріан усміхнулася. — Про долю питається: ти правиш нею чи зірки?
— Ви про Ліну чи про Юлія Цезаря? Бо соромно сказати, та я не читав цієї п’єси.
— Сам вирішуй.
* * *
Решту часу ми перебирали стоси і по черзі читали одне одному уривки. Нарешті я зрозумів, навіщо сюди прийшов.
— Тітко Маріан, мені, напевно, знову потрібно в архів.