— Мені шкода.

— Знаю.

— То ось чому ти сьогодні пішов до бібліотеки? Побути з мамою?

Я подивився на Ліну, прибираючи пасма з її обличчя, кивнув і дістав з кишені розмарин, обережно кладучи його на кухонну робочу поверхню.

— Дивись, я тобі щось покажу.

Я вивів її з-за столу й узяв за руку. Потім ми почалапали у вологих шкарпетках по старій дерев’яній підлозі до дверей кабінету. Кинувши оком на сходи до батькової спальні, я зрозумів, що у душі ще навіть не ллється вода, а це означало, що часу було вдосталь. І посмикав ручку.

— Зачинено, — насупилася Ліна. — У тебе є ключ?

— Чекай, ось побачиш, що буде.

Ми стояли на місці, не зводячи очей з дверей кабінету. Я почувався телепнем, і Ліна, певно, також, бо вона вже ледь стримувала сміх. Я теж не міг стриматися, але раптом двері прочинилися. Сміх стих.

«Це не чари. Я б відчула».

«Думаю, мені слід зайти, а точніше — нам».

Я відступив, і двері знову зачинилися. Ліна піднесла руку, немовби намагаючись керувати дверима за допомогою власних сил, але я обережно погладив її по спині:

— А., гадаю, це маю зробити я.

Я знову узявся за ручку. Замок провернувся, двері легко відчинилися всередину, й уперше за останні кілька років я ступив за поріг. Кабінет так і залишився похмурим, темним місцем. Над вилинялою канапою, як і раніше, висів затулений простирадлом гобелен, біля вікна стояв різьблений стіл червоного дерева, і скрізь охайними стосами було розкладено аркуші останнього татового роману: на комп’ютері, на стільці, на персидському килимі на підлозі.

— Тільки нічого не торкайся. Він здогадається.

Ліна присіла біля найближчої купки паперів. Потім підняла один аркуш до світла латунної настільної лампи:

— Ітане!

— Не вмикай світла! Я не хочу, аби він прийшов і дав нам прочухана. Він мене вб’є, якщо дізнається, що ми тут були, бо його книжка — єдине, чим він живе зараз.

Ліна простягла мені аркуш без жодного слова. Я взяв його. Він мерехтів якимись карлючками — саме не абияк записаними словами, а карлючками. Я згріб кілька аркушів з найближчої купки — усі вони були списані кострубатими рядками дивних значків і закарлюк. Я підняв інший аркуш — і знову не побачив нічого, крім низки кружечків.

Купа аркушів полетіла зі столу на підлогу, та я не знайшов нічого, крім кружечків, рисок і незрозумілих малюнків. Жодного слова.