Я поклав зірку до кишені з наміром наступного разу віддати її Ліні. Хай вона причепить її до свого намиста і завжди тримає при собі. Щоб більше ніколи не загубити. Щоб більше не загубити.

Мамі це точно б сподобалося. Тобто сподобається. Та й Ліна припала б їй до душі, а можливо, мама вже навіть встигла її полюбити.

Обирай сама.

Ця відповідь весь час була поруч. Вона ховалася у книжках у батьковому кабінеті й між сторінок маминої збірки рецептів.

Припорошена снігом.

12.І Обіцянка

12.І

Обіцянка

Щось наближалося. Зазвичай, коли так кажуть, не відбувається нічого незвичного, але що менше лишалося до Ліниного дня народження, то більше я замислювався про хід подальших подій. Коли ми повернулися зі шкільних канікул, коридор і шафки були забризкані балончиками — от тільки не подумайте, не вуличними графіті. На англійську вони не скидалися взагалі. Та й словами це важко було назвати, якщо ти ніколи не тримав у руках «Книги місяців».

За тиждень в аудиторії англійської мови розлетілися усі вікна. Звісно, їх міг розбити вітер, от тільки надворі стояв повний штиль, та й навіщо було вітру цілити в шибки одного-єдиного класу?

Оскільки тепер я не грав у баскетбол, то повинен був до кінця року відвідувати заняття з фізкультури. Це був найгірший урок у школі. Після години спринтів і обдирання рук на канаті я пішов до роздягальні — й побачив, що моя шафка відчинена, папери розкидані по підлозі, а рюкзак зник. Хоча за кілька годин Лінк знайшов його на смітнику за спортзалом, я добре затямив: «Книзі місяців» у школі Джексона не місце.

З того дня ми тримали книгу в мене вдома в шафі. Я все чекав, що Амма знайде її, скаже мені з цього приводу кілька «приємних» слів і посипле мою кімнату сіллю, але цього не сталося. За останні півтора місяці я перечитав старий фоліант у шкіряній шабатурці вздовж і впоперек, шукаючи ключ до нього у маминому затертому словнику латинської мови. Аммині кухонні рукавички вберігали мої руки від опіків. Книга містила сотні заклинань, і лише деякі з них були англійською. Решта промовляли до мене невідомими словами мовою чародіїв, яку ми вже й не сподівалися розшифрувати. Що більше ми перечитували сторінок, то неспокійнішою ставала Ліна:

— «Обирай сама». Це нічого не означає.

— Звісно, означає.

— У жодному розділі про це не сказано, у жодному заклинанні.

— Треба шукати далі. Що поробиш, це не загальновідомий факт.

«Книга місяців» повинна була відкрити нам таїну, залишалося тільки знайти її. Тим більше зараз, коли так невідворотно спливав час. Цей місяць міг бути нашим останнім.