І одного разу Крентлін, йдучи, куди думки понесуть, після такої дифузії, що обернулася конфузією, випустив хмарку, дуже малопомітну, яка кружляла деякий час, очевидно, в нерішучості, чи вистачить її за такої куцості на персоналізацію. І потім ця істота так і не виросла, а тільки подовжилася, й юрке, як дзиґа, раз по раз прослизало в Крентліна, чи то з метою підбурювання, чи щоб побути в комусь більш значному. А потім цей підлабузник відривався й був меншістю у Цевінни. Мародер? Непроханий гість? Осмотичний пустельник? Зловмисний нахабник? Невідомо. Принаймні докучав і їй, і йому, так що вони обтрушувалися після його відвідування. Натомість Марліна–перемичку–Понсія цей дивний переуженець уникав як вогню.

Тим часом у поведінці Крентліна відбулася зміна. Ні з того ні з сього він так всунувся у двочоловіка, так у ньому розлився, ніби збирався витіснити його з буття. Але Марлін–перемичка–Понсій навіть не почервонів. А карлик, справжній недоносок, крутився то туди, то сюди, захопив кілька філософських каменів, але тут же їх викинув та вкрився цятками, схожими на очі. Виглядав когось чи що ще? Схоже, він навіть багатозначно моргає. Все якось призупинилося. Чомусь ніхто вже не загравав духом. Чомусь усі поблискували. Чи було це заломлення світла чи духовний надлом? Невідомо, до чого дійшло б далі, але тут король Іпполіп заходився тупотіти ногами й проекцію довелося перервати. Король вимагав пояснень.

– На жаль, володаре, ми цього самі не розуміємо, – відразу зізнався Трурль. – В цьому й полягає наша головна скрута. Ми не знаємо, чим є дії Крентліна та Цеви – невинними забавами чи чорною виразкою нашого творіння. Гірше того, ми не знаємо, як нам це дізнатися. Ми повторювали дослід неодноразово, змінюючи вихідні умови. Іноді замість двочоловіка виходив півторант, іноді Цевінна отримувала перемичку, але ці статистичні відхилення, цілком банальні при будь–якому створенні світу.

– А цей переуженець?

– Цей в'юн? Розумію, що має на увазі Ваша Величність. Він з'являється щоразу, іноді буває більший, іноді менший, часом дещо роздвоєний, як гадючий язик, що теж викликає всілякі підозри. Але королю має бути відомо, що в кожному виробництві є відходи, а там де все настільки ж матеріально, наскільки й ідеально, навіть сміття може бути одухотвореним. Отже, з технічного боку цей феномен є безневинним побічним продуктом творіння.

– Ти так вважаєш? Тільки чому він такий настирливий? Чому він в них лізе? Може, це спокусник?

– Зовні так воно й виглядає, – погодився Трурль. – Але ж ми не знаємо, спокушає він чи не спокушає. Вони там усі взаємно проникають, але чи заради прогулянки або з наміром спокусити неможливо розібратися, бо ніяк не можна з'ясувати, що їм потрібно. Тут ми потрапили в труднощі, тому що вийшли за межі класичного варіанту творіння. Той духовний солітер звивається, як змій, оскільки худий він, отже, й гнучкий. Правда, згідно з теологією, дияволові й не належить зайва вага, але, якщо подивитися раціонально, хіба неодмінно зло має бути худим? Корпулентне теж цілком могло б спокушати. Ми нічого не повторювали та нікого не наслідували, коли створювали новий світ, й ось результат. Ми створили світ, несхожий на наш, отже його й не розуміємо.