– Ну добре. І як же ви все це влаштували?

– Просторовість замінили вмісткістю, завдяки якій кожен може бути скрізь відразу і навіть там, де вже є інші. Що ж до істот, вірніше, істоти, ми поки що створили лише одну, взявши за основу індивідуалізм без егоцентризму, лібералізм без анархії, і навіть ідеалізм без соліпсизму. Індивідуалізм, отже, особистість, а не якась там сумісна свідомість, втиснена у загальне, невідомо чиє. Конкретна істота, але не самолюб, зайнятий тільки своєю особою, швидше, навіть всеособистість, тому що тягнеться безмежно. Від усіх у ньому потроху. Він не скрізь однаковий – тут його більше, там менше, а де його щось зацікавить, туди його одразу напливає багато, тобто створюються місця концентрації, спричинені бажанням чи піднесеною рішучістю. Інакше висловлюючись, духовна зосередженість викликає фізичне згущення.

Адже й і найбільший геній місцями буває рідким. Між іншим, це дозволяє вирішити прблему роботи транспорту, тому що не потрібно нікуди подорожувати. Тільки подумай про мету – й тут же почнеш біля неї згущуватися і підтягуватися до стану насичення і задоволеності.

– Як я зрозумів, цей світ у вас вже готовий? Що ж ви замикаєтеся та не впускаєте моїх посланців? Що? Знову якісь об'єктивні труднощі? Кажіть же, бо розгніваюся!

Трурль подивився на Кляпавція, Кляпавцій на Трурля й - мовчок. Бачачи, що жодному говорити не хочеться, показав Іпполіп пальцем на Кляпавція:

– Говори ти!

– Виникли несподівані складності…

– Які? Ну що мені, кожне слово з вас витягувати?

– Складності несподівані… Творіння загалом вдалося, і ми можемо показати його навіть зараз, але чим далі, тим менше зрозуміло, що в ньому та як відбувається…

– Не розумію. Щось псується?

– У тому й річ, що ми не знаємо, чи псується, та не знаємо, як би це можна було дізнатися, володаре. Зрештою, в цьому легко переконатися. Трурль, увімкни проектор…

Трурль нахилився над найбільшим апаратом, встановленим на двох столиках з кривими ніжками, щось натиснув, й на побілену стіну впав конус світла. Король побачив райдужну гусеницю на вигоні чи яєчню з яєць павича, але швидко зорієнтувався, що це і є Крентлін Щедрий, ледь зачатий свідомник всюдисущий, ні тілесний, ні духовний, тому що як раз осередкований. Ріс він як на дріжджах, бо розмірковував про себе, а чим більше він розмірковував, тим більше його було. Коли він намагався як слід зосередитися, то від нестачі вправності часто розповзався, а оскільки Природа не терпить порожнечі, ці дірки відразу заповнювалися афектом. Весь він наливався відданістю та чутливістю, кожним своїм роздумом розсовуючи райдужні горизонти, бо все психічне там ставало відразу й метеорологічним. Докучали йому лише хибні закоханості – амурні міражі, тому що припливи одних його почуттів наштовхувалися на напливи інших, залицяючись до них за непорозумінням, і так весь час, зустрічаючи в собі тільки себе, місцями він по вуха в себе ж закохувався. Потім він переживав тяжкі розчарування, коли переконувався, що це все тільки він сам, а він все ж таки не був самолюбцем і зовсім не хотів полюбити себе, тому всі горизонти йому заволокло тугою. І так як навколо був тільки він сам, це й визначило його стать і він став самцем, через що відразу бурхливо змужнів. А оскільки все індукується з протилежним знаком, він рішуче захотів і іншоістоту жіночої статі. Став уявляти собі дівок–зоряпок з невизначеною, але дуже зрозумілою клубистістю, й ходило в ньому те кохання до химерних прекрасунь як стихія, й головним чином там, де він майже припинявся.