– Шанса тебе в трюм! Затьмись! Пересущаюсь!

Підскочив Марлін до пересущниці, Підпонцій разом з ним тягне.

Тут блиснуло, занівіло, але за мить знову вони тут, але не ті самі, бо онтика стала зовсім інша. Понція немає і сліду, Крентлін вже не Крентлін, а Гренсліч, й до того ж карликовий, наче його таким індукувала економна Цевінна, яка сама анітрохи не змінилася, принаймні на перший погляд. Переіснування викликало загальну паніку. Хто міг, відразу пірнув у будь–кого, чи щоб сховатися, чи від утробного рефлексу – невідомо. Кожному хотілося бути у самій середині. Цевінні теж, тому вона рушила в сторонні неясниці, але потрапила саме в область таких віддалених інтересів, що її там взагалі майже не було, тоді вона прояснилася навиліт та випала на морену. Вона ще тремтіла, а тут – що за постійність почуттів! Марлін навпіл з Гренслічем до неї. Тут вона змішалася, а вони з нею. Вона хотіла піти геть, струсити їх, вийти з цього бедламу, в якому вже ніхто своїх думок не впізнавав й тягнув до себе чужі, приймаючи їх за свої в психічному замішанні, майже божевіллі. Цевінна розвіялася оболонками, а ті ледве схаменулися, сповнені чужих почуттів, й попрямували до пересущниці. Тепер Марлін дав інше буття. З хаосу волань можна було зробити висновок, що тепер вже ніхто нічого не розуміє.

Дим повалив як від ста пожеж без вогню. Здавалося, що кожен, як і раніше, всюди діючи, крім того, випускав з себе бутехи, тобто плани на майбутнє, невиконані наміри, й тим рясніше, чим відчайдушніше намагався зосередитися.

Можливо, це була лише форма екстерналізації думок, або ж зрештою (так потім стверджував Трурль) справа дійшла до панпсихічної анігіляції, а згадані дими були виворочені навиворіт інтелектуальними нутрощами мешканців цієї версії буття.

Дивись, а тут вже Гренсліч розлітається на всі боки, замість світоглядної морени якісь тумби, до самого горизонту мізкує тиха мислительність, світ в цьому варіанті ніби більш натхненний, але вкрай офіційний, бо всюди якісь герби та печатки. Чоловік не чоловік, а вже й сповзає до Цевінни з досить сильною прецесією. Сила Коріоліса, Мопертюї чи звички – не розбереш. На додачу до всього зник поділ по родах. Невідомо стало, що робити, бо зник сенс конфлікту. Секс тут вже взагалі з області переказів – не секс, а екс. Чоловік-вуж, не розібравшись у цьому внаслідок сильного афекту, кинувся було в глиб Некароля Гренслицького, й шипить: «Я ж тебе заклокочу, я тобі покажу етруське буття!» – та остовпів, побачивши, що перед ним не коханець, а щось середнього роду: зникала Гренсліча ця онтологія.