Щойно звільнившись, Зіґ сипонув просто в обличчя суперника іскрами. Кілька вогняних голок Сет відбив голими руками, не помічаючи дрібних подряпин, які вони залишили. Та іскри сипалися з-поміж Зіґових пальців снопами, але гаснули швидко, тому віднадили суперника лише першим спалахом.

Зіґфрід шарпнув ліву руку, намагаючись звільнитися, та плита надто сильно притисла його.

— У нього ж унікальна навичка, — тихо мовила Рен, спостерігаючи за Зіґфрідовими поривами. — Він невразливий до Сетових випадів і може позбутися цієї каменюки, коли забажає. Чи вона надто важка?

— Навичка, може, і є, але мозок уже ввімкнув паніку, — Нікта клацнула язиком, підкидаючи на долоні круглу стиральну гумку у формі апельсина. — Сет його спершу збив з пантелику тим, що атакував не стихією, а Зіґ страх як любить упорядкованість. Ось його й заціпило…

— Я не програю зникальникові, — білявий студент тим часом підійшов і схилився до Зіґа зовсім близько, проте гучний голос його почули всі. — Я такому, як , не програю.

І — його кулак врізався в Зіґфрідове лице. Окуляри остаточно тріснули, по підлозі задзвеніло скло.

— Сюди слухай, ти! — гаркнула Медея з іншого боку залу. — Не смій триндіти про зникальників, бо зі мною говоритимеш!

— Чи готовий мій суперник здатися? — Сет проігнорувавМедею і опустився на одне коліно біля розпластаного на підлозі Зіґфріда. — Погоджуйся, іменем Аменті, тобі не вперше.

— Агов, язикатий!

Сет озирнувся і тієї ж миті отримав по зубах. Цілитися Нікта Ромі завжди вміла добре. Її гумка-апельсин пострибала по підлозі.

— Ще базікатимеш — довбану черевиком! — пригрозила дівчина, знімаючи чорне взуття зі срібними пряжками.

— Втручання, Ромі! — крикнув Торарей і клацнув пальцями — золоте коло, в центрі якого зіткнулися Сет та Зіґфрід, зблиснуло, і над ним виросла захисна сфера, яка здавалася плетінням туману, але всі знали — таку не пробити і найсильнішою з атак.

Зіґфрід тим часом відкинув розбиті окуляри, таки прибрав уламок кам’яної плити з власної руки і на диво енергійно зірвався на ноги й зиркнув на Сета:

— Замовкни вже, істеричко, бо у вухах дзвенить. Нікто, дякую, я прийшов до тями! — він мимохідь кивнув у той бік, де стояла подруга, і різко повернувся до суперника. — У нас тут дуель стихійних сил, не забув?

Між пальцями хлопця знову стриміли полум’яно-оранжеві іскри, тільки вони не розліталися снопами, як до того.

— Як бажаєш, — Сет підійшов до Зіґфріда і підняв руку, в якій дрібка піску розкрутилась до невеликого вихору.

Чорнявець тут блискавично обійшов Сета з-за спини і щосили зацідив йому розчепіреними долонями по обличчю.