Мить — і Мортові губи проткнули палахкотливі іскри.

— За надміру отруйний язик, — Зіґфрід клацнув пальцями — іскри щезли безслідно.

На шкірі Сета не було ні подряпини, але він ошаліло притискав пальці до губ і вив від болю, відступаючи назад, тоді втрапив ногою в тріщину, яку сам же й витворив, і впав на підлогу.

— А тепер послухай сюди… — процідив лицар. — Хочеш перевірити свої сили в чесному поєдинку — вперед, я до твоїх послуг! Хочеш натиснути через синдром зникнення — випалю твій язик і звію попіл за вітром… , — повітря довкола Зіґфріда сколихнулось і зашипіло, паруючи.

Пальці суперника мацали підлогу, мовби в пориві дотягнутися до землі, захованої під фундаментом корпусу, чи просто провалитися крізь землю.

Помаранчеві голки, мов намагнічені, зчепилися, набуваючи форми сяючого меча, і впали в простягнуту руку Зіґфріда. Іскри згасли, оголюючи чорне лезо. Попри зовнішню худорлявість, хлопець легко замахнувся новою зброєю. І простромив лезом Сетову долоню.

Скрик заглушив слова Аматерасу про завершення дуелі та перемогу лицаря-драконоборця.

Проте не встигла директорка закінчити речення, як захисний щит довкола суперників розколовся й обох студентів поглинула чорнота.

Нікта, котра першою запідозрила негаразди, рвонула вперед, перетнула межу кола і з розгону врізалася в захисний бар’єр Аматерасу — директорка теж поспішала до центру зали разом з Торареєм, на ходу виставляючи невидимі щити.

— Не наближайтеся! — крикнула вона. — Усім залишити залу! Діто, прослідкуй!

Двічі повторювати не довелося. Паніка в голосі Аматерасу подіяла навіть на найупертіших. Професорка-красуня вже була біля дверей, підганяючи студентів. Нікта, проте, лишилася на місці. Вона приклала руки до невидимого щита, вперлась у нього чолом і спрагло видивлялась щось у повному мороці по той бік — там, де щойно були Сет і Зіґфрід.

— Нікс, що це таке? — Рен, замість тікати, підійшла до подруги.

Чорнота пульсувала, як жива, і підступала до щитів.

— Те, чого тут бути, — голос дівчини тремтів, вона говорила скоромовкою. — Схоже на мою силу.

Аматерасу й Торарей тим часом пірнули просто всередину чорної сфери, і через кілька довгих секунд вона почала розвіюватися. Зіґ сидів на підлозі, кліпаючи очима, наче не розумів, що відбулося. Сет лежав долілиць і не ворушився.

— Ромі, заберіть свого лицаря і бігом до мене в кабінет! Савітрі, просто , заради богів, — Аматерасу вже схилилася над Сетом.

Зіґ підвівся і ступив кілька повільних кроків, перш ніж директорка позбулася захисного бар’єру.