Аматерасу озирнулась, одразу ж гордо випрямляючись. Подруга стояла, притулившись плечем до мармурової колони, білої, як і її шкіра з рожевуватим сяйвом, яке ніби пробивалося зсередини. Небесні очі лукаво усміхались, напівприкриті, наче подруга оцінює Аматерасу з інтересом, але водночас бореться з сонливістю. Руки Діти, схрещені під грудьми, мимоволі виділяли її високі перса. Їх не дуже приховувала блакитна сукня, котра на позір спадала вільно, але теж підкреслювала всі вигини.

— Прямолінійно? — перепитала Аматерасу, мимоволі тягнучись руками до шпильок.

Діта відштовхнулась від колони плечем і перекинула важку косу за спину.

— Ама-мі, червоні квіти, червона сукня, червоні губи…

— Як і личить Зірці. Зате ти бездоганна, як завжди, — запевнила її дівчина, втім Дітин погляд тепер прискіпливо блукав по власному відображенню.

— Ми ж зустрінемось після випуску? — раптом спитала богиня кохання.

— Звичайно! — Ама звела брови, вловлюючи в голосі однокурсниці раптовий і зовсім не притаманний їй страх. — Все буде добре. Це проходили сотні студентів до нас.

Діта нарешті відірвалася від дзеркала.

— Знаєш, сьогодні ж наш випускний, а його навіть не буде. Аррі залишився на границях.

— Він там, щоб твій випуск був спокійним. Ти ж знаєш, — Аматерасу накрила руку Діти своєю долонею. — Час наприкінці найбільш неспокійний. Можуть виникати аномалії, може прийти хтось із тіньового боку.

— Знаю. Аррі каже, що не створюватиме світу, а залишиться викладати і стерегти свої любі границі. Я певна, що тільки стерегти границі, — Діта закотила очі, втім, помітно пожвавилася. — Тож і я навідуватимуся до Академії часто.

— А я не думаю, що повернуся сюди. Адже Крон мене точно ненавидітиме: зіпсувала найкращого студента, ще й виборола першість із усіх предметів! А коли ми із Зеусом створимо дуальний світ, то не зможемо бути в Тріаді.

— Не турбуйся, в нас достобіса кандидатів і без вас двох, — запевнила Діта. — Гаразд, ходімо — початок скоро.

…Велика зала дзвеніла вогнями, як одне неймовірне вогнище. Високу стелю підпирали колони, повиті світильниками, сипалися спалахи феєрверків. У повітрі тремтіла втома літнього вечора. Вітражні куполи скидалися на калейдоскоп у цьому мерехтінні. Між колонами майоріли полотнища, розшиті стародавніми Словами: про кожного, хто сьогодні переходив останній ліміт, вирощував намистину і вирушав у Всесвіт з легкої руки Хранительки Намиста, щоб доєднатись до вічного танцю… Усі веселилися, танцювали, пили, сміялися надто голосно і надто заливчасто, щоб тільки не показувати свого хвилювання.