Вони опинилися посеред поля. Суха стерня де-не-де була помережана соковитими паростками. Віддалік шуміла дорога. Рен не бачила міста й не знала, в якому воно напрямку, але зараз це не важило. Головне — живі. Головне — майже вдома.

— Вибачайте, швидше і ближче не вдалося, — весело сказав Хамсін, ховаючи руки в кишені широких штанів.

Він виник нізвідки і вочевидь не переживав жодного дискомфорту після подорожі.

— Я не знаю, як тобі віддячити, — відповіла Рендалл цілком щиро.

— Добре використовуй мою силу і захисти Діоніса, — попрохав вітер. — Я мимоволі пов’язаний з тобою тепер, отож надалі ми заодно.

— Це як? — шепнула Рен, оглядаючи Хамсінову фігуру, яка височіла гордим обеліском, на відміну від їхніх — задиханих і стомлених.

— А ти як думала? Утекти від однієї зі Стовпів та ще й на її території — важка це річ! Якби я не влився у твою силу, Рендалл Савітрі, ця Колесо Долі мене б точно захопила, — безтурботно відповів Хамсін.

— І ти тепер не можеш звільнитися? — уточнив Енліль.

— І ти це зробив, щоб врятувати нас? — докинула Рен.

— Не треба драми, моя люба! Я пообіцяв тобі прийти на допомогу — і прийшов. А ми, вітри, хоч і вітряні, та слово тримати вміємо. Та і я ж не вмираю, ну справді! — Хамсін впер руки в боки і життєрадісно розсміявся. — А тепер, богине Рендалл Савітрі, чи ви погоджуєтесь бути зі мною завжди і всюди?

— Це такий ритуал? — уточнила дівчина, сторопіло усвідомлюючи, чим обернувся порятунок від Сансари. — Що я мушу зробити?

— Достатньо відповісти. Та я не відмовлюся від ще одного поцілунку, — вітер розкрив обійми. Його зап’ястя обвивали шкіряні браслети, прикрашені вишивкою, пір’ям і намистинами, зовсім як кулон, подарований Рен.

— Ніколи не чув про такий ритуал, — зауважив Енліль. — А я багато читаю.

— Немає книг про ритуали вітрів, — у голосі Хамсіна майнула зневага. — Ніхто не знатиме вітра з книги. Ніхто не знатиме вітра, якщо він сам не захоче, щоб його знали… То що, Рендалл? — він пробігся пальцями по волоссю, заправляючи жорсткі кучері за пов’язку. — Ти вагаєшся, а я, між іншим, чудовий екземпляр!

— Дякую. Справді дякую тобі, — Рен підійшла до нього зовсім близько і подивилась в очі пісочного кольору: — Якби не ти, Сансара нас убила б.

— Саме так, — підтвердив Хамсін. — Ця панянка змінює свою думку невпинно, бо Колесо повинне завжди обертатись… Але дивися мені, не помри, бо моя сила помре з тобою, — додав вітер. — Мабуть. Взагалі, я не певен — схожих випадків не бачив ще.

— Спробую не помирати, — погодилася Рендалл і усміхнулася. — Поза тим, Хамсіне, друже Діоніса, обіцяю бути з тобою завжди і всюди. Бо тепер я винна тобі два життя.