Розділ 2

Чому завжди потрібно мати в запасі хорошу історію

Протанцювати всю ніч виявилось важче, ніж Рен думала до того. Ще важче було прийняти новину про те, що студент, котрий завжди сидів за першими партами, не пропускав занять і тепло усміхався, тепер пішов і живе собі простою людиною, десь недосяжно далеко звідси. Але так чи інак — Бальдрове життя тривало.

Зустрітися з одногрупниками домовилися в кав’ярні, де колись — наче вічність тому — Амон умовив дівчину прикинутися Медеєю для зустрічі з таємничим Істориком. І цього разу Діоніс прийшов найпершим: Діке відмовилася через погане самопочуття, Нікта і Зіґфрід мали ще вечірнє заняття в Тота, а Зак і Ньєрд — у Торарея, котрий безмірно тішився їхніми успіхами, тому навантажував значно сильніше, ніж інших.

— Привіт, люба Рендалл! Як же я скучив, — Амон розпростер руки, і Рен захотілося здолати останні кілька метрів, що їх розділяли, бігом та впасти в обійми друга.

Що вона й зробила, тішачись, адже Амонова аура, як завжди, паленіла сонцем, а руки випромінювали заспокійливе тепло.

— Я скучила не менше, — видихнула вона й відсторонилася, щоб роздивитися чорнявця.

Зелені очі яскріли, але темні кола під ними видавали втому. Друг сильно схуд. На його шиї красувалася тепер прикраса з чорних та помаранчевих сегментів, бездоганно припасованих один до одного.

— Як ти?

Дівчина відступила ще на крок, бо незрима голка шпикнула її зсередини, оживляючи неприємне відчуття: ти забула щось, Рендалл. Ти забула щось вагоме, Рендалл. Але це відчуття бувало з нею надто часто після аварії, тож вона не вважала цей укол за щось важливе.

— Я краще, ніж до того, — відказав Амон. — Хочеш винця?

— Ні. Розкажи, куди ти зникав.

— Ох, давай не за кавою і не наспіх. Зараз же всі зберуться! Ви із Заком уже владнали свої негаразди?

— Певною мірою, — ухильно відповіла Рен, відчуваючи, що Амон дуже хоче змінити тему розмови.

— Я радий, — напрочуд серйозно відповів він. — Адже Закі страшенно згризав себе ці два місяці. Директорка якимось чином уловлювала те, що ви з Енлі живі, та й вона не знала, чим це закінчиться.

— Але все закінчилося добре, — відмахнулася Рен і зловила ще один укол і білу пляму в пам’яті. — Та зараз понад усе я хочу Енліля вилікувати. Тож допоможи мені!

— Якби знати як, люба Рендалл, — розвів руками Амон. — Але навіть я, попри свої виняткові вміння й таланти, знаю не все.

— Розумію, любий, — усміхнулася Рен і м’яко торкнулася його руки. — Тоді знайди мені .