— Пропоную нам усім спробувати виспатися, — втрутився Амон. — Хто зі мною?

— Я б пожартував, — хмикнув Зак. — Але хаотична панна пропалить мене поглядом.

— Рен… — Діке покликала її вбік, поки інші перекидалися підколами. — Я пригадала все про ту ніч. Але, хоч скільки перебирала свої спогади, так і не зрозуміла, чому Бентен звинуватила тебе. І що то було — про Гермеса, про минуле?

Холод заповз під одіж.

— Це історія, — мовила Рен пошепки, — яку я саме силкуюся зібрати докупи.

* * *

Аматерасу дуже раділа, що Діке звільнилася від своєї ноші, успадкованої з дому. Рен підозрювала: директорка й так достеменно знала, що Савітрі й Енліль жодним чином до смерті Бентен не причетні, але однаково сподівалася, що ця ситуація спровокує Діке, яка й без того дійшла до краю. І врешті так і сталося. Честь судді не витримала того, що вона не могла довести нічого, хоч була головним свідком. З огляду на несправедливе звинувачення, Рен домоглася-таки того, про що думала давно: Аматерасу пообіцяла допомогти Брюн Ньєрд — бодай аби її могли бачити й чути інші.

І директорці вдалося. Звісно, після довгих суперечок, відмов, умовлянь Рен і заперечень Аматерасу, яка твердила, що Брюн і це не надто зарадить, а ціна буде вищою — і то якщо щось вийде.

Коли Брюн повернулася, вона не змінилася анітрохи.

— Дякую, що допомогла врятувати мене — тоді, в підземеллі. Коли Медея тримала лезо біля мого горла, — усміхнулася Рен, коли вперше зустріла примару після — страх подумати — понад року мовчанки. — Минуло надто багато часу, перш ніж випала нагода сказати це.

— Нічого, — продзвеніла та, обережно і сторожко, мовби боялася, що це все видиво, яке зараз зникне. — Ніколи не буває надто пізно для слів подяки.

Рен хотіла допомогти їй іще чимось, вдивляючись у мимолітну усмішку на примарному лиці. Та не знала чим і пошкодувала, що у веремії своїх турбот не спитала про це Історика. А нової неймовірної розповіді для обміну з ним вона не мала.

— Я знаю, що ти хотів вирушити в минуле, — повідомила дівчина Амонові, щойно вичепила вільну мить і його — нарешті наодинці. — Це розповів Історик, і звучить схоже на правду. І коли це та річ, яку ти так ревно ховав, то вітаю, тепер я знаю твою велику таємницю.

— Так і є, — зізнався хлопець зненацька. — Ти сповна мене викрила: я хотів врятувати Нитки.

Рен двічі кліпнула, силкуючись зрозуміти, якого біса він так довго замовчував це і вивертався від відповідей, а тепер ось клац — і визнав усе.

— А як же заборона на зміни в минулому? — пробурмотіла вона, спираючись на підвіконня обома руками. Протяг знадвору дихав холодом.