— Що ж, Савітрі, ви були праві. Це не аномалія, — хмикнула Аматерасу, коли оповідь закінчилася. — Скидається, до нас справді навідалися гості з тіньового боку. Я вже прийняла рішення розповісти студентам про наших сусідів, а вам пощастило перестріти їх першою.

— Підозрюю, що вони не дуже приємні сусіди? — дівчина несвідомо діткнулася волосся, обітнутого серпом Єріш.

— Ті, хто в тіні, — мов наше дзеркальне відображення. Ми сильно залежимо одні від одних. Є місця, де зв’язок міцніший, — границі. Але насправді студенти з тіньового боку не повинні були до нас потрапити, бо перетнути границю — якщо в тебе нема особливої сили — дорого коштує. За моїм планом, ви жили б спокійно і без здогаду про той бік, як і більшість попередніх випусків. Та мої плани ламаються один за одним.

— Вони прийшли по Сета? — Рен пригадала його дуель із Зіґфрідом, чорноту, яка наповзла наприкінці, й тривогу Нікти, котра Мортову силу визначила як «те, чого тут не має бути».

— Так. Сет мав би опинитися на їхньому боці з самого початку. Але часом трапляються збої — і я зважилася на експеримент. Зарахувати його до нас і поглянути, що з цього вийде. Та коли експеримент завершився невдачею, якій передували численні зриви, Морт надто яскраво заявив про свої сили тут. Його відчули по той бік — і тамтешні студенти прийшли по Сета.

— Студенти? — Рен пригадувала схожу уніформу трійці тіньових.

Аматерасу більше не всміхалася. Її вуста стиснулись, мовби директорка мріяла змовчати і не казати наступних слів:

— Студенти, так. По той бік є Академія. У якій, Савітрі, нас ненавидять.

Рен повторила собі це подумки, стараючись охопити значення того, що десь — за тоненькою гранню — є щось достоту схоже на це місце. Схоже і відмінне.

— Вони ж із нами й не спілкувалися ні разу. То звідки нахапалися ненависті? — здивувалася дівчина, ще осмислюючи новину.

— З давнього протистояння, певна річ. Раніше студентів з тіньового боку, які випадково приходили в нашу Академію, проганяли. І вони гинули. Це не робить нам честі, але в ті часи я не була керівницею і не могла нічого вдіяти. Тож тіньові тримають на нас велику образу. Нині директором у них мій брат. Великий бог, з котрим я прийшла в Академію, але мене прийняли як першу жінку-богиню, а його викинули геть. Я багато років вважала його загиблим. Проте потім виявилося, що Цукійомі живий-живісінький, ще й на посаді директора. І жодних сентиментів до нашого боку а чи до мене він не має.

— А якщо студенти з нашого боку випадково потрапляли в тіньову Академію? Їх приймали туди? — Рен передчувала, що й тут ховалося щось нехороше.