Аматерасу спохмурніла.

— Наші студенти, Савітрі, не можуть вижити там довго. Жоден бог з нашого боку не може. Вони просто задихаються від ваги тіні. Є лише кілька студентів, які б могли оселитися за гранню. Думаю, ти вже здогадалася хто… Перша — Нікта Ромі.

— А друга?

— Другий, — виправила директорка. — Амон Діоніс. Унікальна навичка — він може безборонно переходити на той бік. Так сталося, що тінь приваблює душі, в котрих більше темряви. Вони відрізняються від нас, і жодні зустрічі з тамтешніми представниками миром не завершуються.

— А ви не можете домовитися з їхнім директором? Провести переговори, угоду про ненапад укласти? Це ж ваш .

Аматерасу хмикнула:

— У мене з ним уже є одна домовленість. Та вони надто дорогі, а мені нічим розплачуватися. Ось і вся історія, Савітрі.

— Ама-мі! — у кабінет влетіла професорка Лакшмі, шаркаючи босими ногами по підлозі. — У нас невеликий Вихор орієнтовно через десять хвилин! Тот уже сповіщає студентів…

— Вихор! — Аматерасу розкинула руки, її довгі рукави заграли барвами свіжої крові та плавленого золота. Утома тут же збігла з блідого обличчя. — Тот молодець, помітив вчасно. Одіна до мене. Аррі поставте у дворі на випадок аномалій. Чергових скасувати. Усім студентам зібратися в аудиторії Керна, там найбільше місця. Хто не встигає — в госпіталь. Керна теж у госпіталь, хай прослідкує там!

— Слухаюся, — Лакшмі тріпнула короткими кучерями і побігла геть.

— Савітрі, не чули, чи що? Вихор іде! — Директорка зручніше вмостилася в кріслі, і над її долонями почали загорятись маленькі білі сфери. Одну з них вона простягла Рен. — Тримайте ось, але не загубіть. Вона розвіює туман.

— Вам допомогти чимось? — із готовністю спитала дівчина.

Проте тут двері розчинились і повз неї пробігли Енліль з Адіті. Вони, не питаючи нічого, схопили кожен по кілька жаских сфер і підкинули їх у повітря. Сфери на мить завмерли в падінні, а тоді полетіли в коридор.

— Савітрі, йдіть до групи! — наказала Аматерасу. — Агні, на тобі праве крило. Енлілю, ліве!

…Коли впав Вихор, коридори Академії заливало біле світло, й туман довкола них танув. Ніхто не постраждав. Рен сиділа з іншими студентами в аудиторії Діана Керна, затиснута між Ніктою та Амоном. Вона вдивлялась у стіну туману, котра клубочилась біля дверей, проте далі не проходила через стіну вогнів Аматерасу.

«Хто ти, Савітрі?..» — спитав туман, перш ніж розтанути.

Розділ 7 Нікта каже «ні»

Розділ 7

Нікта каже «ні»