Там виднівся стовбур чорного диму. Ваймз примружився. Немов срібляста куля, над капустяними полями летів Еррол, набираючи все більшої швидкості і розсіюючи за собою дим. 

Великий дракон також це побачив. Він запустив у небо ще один стовбур вогню, немов кидаючи Ерролу виклик, та здійнявся ще вище в небо, вимахуючи величезними крилами. 

Тепер полум’я Еррола виднілося здалеку, воно було таким гарячим, що аж стало блакитного кольору. Еррол прискорювався, і горизонт віддалявся від нього із шаленою швидкістю. 

Король вилетів йому назустріч та показав свої кігті. Злісний оскал на морді свідчив про його впевненість у перемозі. 

«Еррол у нього вріжеться, — подумав Ваймз. — Бережіть нас боги, бо такого вибуху цей світ ще не бачив». 

Над тими полями відбувалося щось незрозуміле. Здавалося, що земля позаду Еррола взялася орати себе самотужки, жбурляючи качанами капусти вгору. Живопліт вибухнув струменем тирси… 

Задерши носа, Еррол спокійно пролетів над мурами міста і, склавши крила, здалеку скидався на конус, з якого струменів вогонь. Його супротивник випустив ще один язик полум’я; Ваймз побачив, як Еррол, ледь похитнувшись, ухилився від удару і в моторошній тиші знову зник у напрямку моря. 

— Він промахнувся, — сказав Ноббі. 

Здавалося, що щось у небі розірвалося навпіл. Усе місто заполонив розкотистий звук грому, що зривав черепицю і перекидав комини. Десь у повітрі зачепило й Короля, сплющило і скрутило, немов під струменями потужної автомийки. Ваймз, затуливши вуха руками, спостерігав, як звір намагався хаотично плюватися полум’ям, доки й сам не став епіцентром грандіозної пожежі. 

Магічні струмені розтріскалися його крилами, а сам Король верещав, немов сирена. Потім струснув головою і почав нарізати небом широкі кола. 

Ваймз важко зітхнув. Дракона не вбило те, що розірвало на шмаття каміння. І що ж треба було зробити, щоб його побороти? Битися з ним марно. Намагатися спалити — тим паче, і розчавити теж не вийде. Та нічого тут не вдієш. 

Дракон приземлився. Ідеальним таке приземлення не назвеш. Зазвичай під час ідеального приземлення не руйнується цілий ряд будинків. Приземлявся він довго, тож зруйнував велику ділянку міста. 

Вимахуючи крилами, він крутив шиєю на усі боки і невлад роздмухував полум’я. Немов плуг, він проїхався полем з уламків деревини та соломи. Вздовж усієї лінії руйнації розпочалися пожежі. 

Врешті він вирішив перепочити в кінці утвореної ним борозни, і його уже не було видно під уламками того, що колись звалося витворами архітектури. 

Тишу порушували хіба поодинокі вигуки людей, які намагалися якось організувати подачу води відрами з річки, щоб гасити пожежі.