— О, вітаю, капітане Ваймз, — сказав він, опускаючи кийок. — Дозвольте доповісти, що я заарештував цього… 

— Так, я бачу, — сказав Ваймз. — Маєш якісь пропозиції, що нам робити з ним далі? 

— Звичайно, сер. Я маю зачитати йому його права, сер, — відповів Морква. 

— А окрім цього? 

— Не знаю, сер. 

Ваймз глянув на ті частини дракона, що ще проглядалися з-під завалу. От як можна отаке вбити? На це, певне, цілий день знадобиться. 

Від його нагрудника відбився камінь. 

— Хто це зробив? 

Голос прозвучав, немов удар батога. 

Натовп стишився. 

На пагорб видерлася Сибіл Ремкін, її очі палали від люті до натовпу. 

— Я повторюю, — сказала вона, — хто це зробив? Якщо зараз же той, хто це зробив, не зізнається, я дуже і дуже сильно розгніваюся! Вам усім має бути соромно! 

Люди слухали її дуже уважно. Ті, у кого в руках ще було каміння чи що-небудь інше, кинули те все додолу так, щоб ніхто й не чув. 

Легкий вітерець колихав те, що залишилося від її нічної сорочки, а їхня милість леді Ремкін взялася повчати народ. 

— Перед вами доблесний капітан Ваймз… 

— Людоньки, — тихенько сказав Ваймз і натягнув свого шолома так, щоб не було видно очей. 

— …і його безстрашна команда, вони не полінувалися приїхати сьогодні сюди, аби врятувати ваші…