У місті не було жодного звуку, окрім звуку Ерролового польоту. 

Вони вміють керувати своїм вогнем, вибирати, звідки той вилітатиме — вторив собі Ваймз, зачудований побаченим. Відповідно до обставин. Він зробив так, що все працює навпаки. Але ж ці його замашки, його гени… у будь-якому разі він завжди був на півшляху до цього. Не дивно, що маленький негідник мав такі обрубані крила. Його тіло, мабуть, знало: крила йому знадобляться хіба щоб не збиватися з курсу. 

Чорт забирай. Вперше в житті бачу дракона, що видихає вогонь не носом, а задом. 

Він наважився подивитися вгору. Великий дракон не рухався, а його величезні, налиті кров’ю очі сфокусувалися на крихітній постаті Ваймза. 

Король Анк-Морпорка здійнявся високо в небо. 

Ваймз різко повернувся до леді Ремкін. 

— Як вони б’ються? — швидко запитав він. — Як б’ються дракони? 

— Ну, цей, як же воно, ну, просто ляскають одне одного і плюються вогнем, — відповіла вона. — Принаймні болотяні дракони так і роблять. Себто хто коли-небудь бачив, аби між собою билися благородні дракони? — вона взялася обмацувати свою нічну сорочку. — Треба дещо записати. Десь у мене був записник… 

— У нічній сорочці? 

— Дивовижно, але ідеї можуть приходити уві сні, я завжди це знала. 

Полум’я вдарило у те місце в небі, де ще хвилину тому був Еррол. Король намагався дістати його, але злетів недостатньо високо, тож застав лиш смуги диму, якими маленький дракон намалював йому колиску для кошеняти. В Еррола летіло все більше вогняних, потужних і гарячих кинджалів, але жоден із них цілі не сягнув. 

Натовп спостерігав за всім цим у бездиханній тиші. 

— Здоров, капітане, — промовив улесливий голос. 

Ваймз глянув додолу. Маленький затхлий ставок, який чомусь виглядав як Ноббі, усміхався до нього на всі тридцять два. 

— Я думав, вас уже немає! — сказав він. 

— А ми є, — сказав Ноббі. 

— Що ж, це добре, — зараз Ваймзові було не до розмов. 

— На кого ставите?