Ваймз знову глянув у небо. Над містом звивалися спіралі димових слідів. 

— Боюся, нічого не вийде, — сказала леді Ремкін. — О, привіт, Ноббі. 

— І вам доброго дня, мадам, — відповів Ноббі, прибираючи з лоба те, що, на його думку, було схоже на пасмо волосся. 

— Що це ти таке кажеш — нічого не вийде? — запитав Ваймз. 

— Та подивіться на нього! Він ще живий, бо у нього просто ще не влучали! 

— Так, але Еррол уже декілька разів влучав у Короля. І йому, здається, по цимбалах. Його полум’я недостатньо гаряче чи що. Маневрує він, звичайно, непогано, але йому радше таланить щоразу, як Король намагається його припекти. Ерролу потрібен лиш один шанс. 

Сенс цього всього потрохи прояснився. 

— Тобто ти хочеш сказати, — вторив Ваймз, — що все це просто, просто шоу? Це він просто випендрюється? 

— Це не його вина, — сказав Колон, що раптово з’явився з темряви. 

— Це як зі собаками, еге ж? Ніхто не чіпатиме бідне маленьке гавкальце, що взялося битися з великим собакою. З ним трішки погризуться та й все. 

Здалося, що обидва дракони й самі усвідомили, що ця сутичка закінчиться нічим іншим, як славнозвісною Хапонійською нічиєю. У небі з’явилося ще одне кільце диму, яке простромив спис із білого полум’я, і обидва дракони розійшлися по своїх кутах рингу за сотні ярдів один від одного. 

Король ширяв у небі, швидко вимахуючи крилами. Висота. Ось у чому річ. Коли дракон бився з драконом, вся справа завжди була у висоті… 

Еррол балансував за рахунок свого полум’я. Виглядало усе так, наче він задумався. Потім він холоднокровно виставив задню лапу вбік так, наче ширяти небом на власних газах дракони навчилися ще мільйони років тому, зробив сальто й полетів геть. Ще певну мить він виднівся в небі, залишаючи по собі срібну смужку, аж доки не перелетів за мури міста і не зник з поля зору. 

Почувся стогін десяти тисяч душ. 

Ваймз підняв руки. 

— Шефе, не хвилюйтеся, — швидко сказав Ноббі. — Він, певне, полетів, полетів хильнути скляночку-другу. Чи, може, ще якісь справи має. То, напевно, завершення першого раунду. Чи щось таке. 

— Він же зжер наш чайник і все інше, — непевним голосом промовив Колон. — Він би не тікав просто так, після того, як зжер чайник. Це ж логічно. Чого взагалі може боятися створіння, яке здатне зжерти чайник.