— І поїсти, — промовив Колон. — От я б зараз не відмовився від… 

— Вам має бути соромно, — сказав Морква. — Дама в біді, над містом лютує дракон, а вам у голові їсти і пити! 

— Ох, я не лише про їжу та питво думаю, — сказав Колон. 

— Як ви не розумієте, що ми, можливо, — єдиний щит, що стоїть між містом і тотальною руйнацією! 

— Так, але… — заходився Ноббі. 

Морква підняв меч над головою. 

— Капітан Ваймз уже давно був би там! — сказав він. — Усі за одного! 

Він ще раз пильно подивився на них та вибіг із подвір’я. 

Колон зміряв Ноббі похмурим поглядом. 

— Ох, ця сучасна молодь, — сказав він. 

— Усі за одного що? — запитав Ноббі. 

Сержант зітхнув. 

— Ходи вже. 

— Ох, ну добре. 

Вони пошкандибали у бік стежки. Там і справді нікого не було. 

— Куди він подівся? — спитав Ноббі. 

Морква вийшов з тіні, розпливаючись в усмішці. 

— Я знав, що можу на вас покластися. За мною! 

— Щось із цим хлопчиною не те, — сказав Колон, коли вони плентались за Морквою. — Йому завжди вдається переконати нас кудись за ним іти, ти зауважив? 

— Усі за одного що? — сказав Ноббі.