— Сукою, Ноббі, — тихо промовив Ваймз. — Не сучим сином. Сукою. 

— Чого ти не б’єшся з тіє… шо? 

— Це представниця жіночої статі, — пояснила леді Ремкін. 

— Шо? 

— Ми маємо на увазі, що твій коронний удар з нею не спрацював би, Ноббі, — сказав Ваймз. 

— Це дівчинка, — переклала леді Ремкін. 

— Але воно ж, бляха, здоровенне! — сказав Ноббі. 

Ваймз притьмом кашлянув. Щурячі очі Ноббі повернулися до Сибіл Ремкін, що зашарілася, мов небокрай на заході сонця. 

— Я хотів сказати, що в неї чудова драконяча фігура, — швидко виправився той. 

— Е-е, з широкими стегнами — буде легко яйця висиджувати, — схвильовано промовив сержант Колон. 

— Скульптурна фігура, — наввипередки додав Ноббі. 

— Стуліть пельки, — сказав Ваймз. Він струсив пилюку із залишків своєї уніформи, поправив нагрудник та вирівняв шолом, аби той сидів так, щоб уже ніхто не зняв. Він знав, що це ще не кінець. Також він знав, що це лише початок. 

— Ви, хлоп’ята, йдете за мною. Ну ж бо, мерщій! Поки народ ще зайнятий драконами у небі, — додав він. 

— А що з королем? — запитав Морква. — Чи то з королевою? Чи що воно тепер таке? 

Ваймз глянув на силуети, які швидко віддалялися. 

— Я не знаю, якщо чесно, — сказав він. — Це вже, гадаю, Ерролів клопіт. А нас чекають інші справи. 

Колон відсалютував, все ще намагаючись перехопити подих. 

— Куди йдемо, сер? — захекано спитав він.