— Мені ніколи не подобалася Елайда, — сказала Елейн, — але я не вірю, що вона з Чорної Аджі. А Шеріам? Це неможливо.

Найнів пхикнула.

— Це повинно було б бути неможливим для них усіх. Але, коли ми знайдемо їх, це ще не означатиме, що ними виявляться жінки, які нам не подобаються. Але я не кажу підозрювати — тим паче в такому — кожну жінку. Ми повинні мати щось більше, аніж просто те, що вони могли побачити щось, чого не повинні були. — Еґвейн водночас з Елейн ствердно кивнули, і Найнів продовжила: — Ми розповімо про це Амерлін, і не надамо цьому того значення, на яке воно заслуговує. Якщо вона колись зазирне до нас, як обіцяла. Якщо ти будеш з нами, коли вона прийде, Елейн, то пам’ятай, що вона не знає про тебе.

— Про це я точно не забуду, — палко сказала Елейн. —Але нам потрібен інший спосіб, щоб розповісти їй. Моя мама організувала б це краще.

— Не краще, — якби вона не могла довіряти своїм посланцям, — сказала Найнів. — Ми зачекаємо. Чи ви вдвох гадаєте, що хтось із нас мусить поговорити з Верін? Ніхто не думає, що це гарна ідея.

Елейн завагалася; потім злегка кивнула головою. Еґвейн була швидша й енергійніша з відповіддю; пропустила вона щось чи ні, а Верін не помічала надто багато, щоб їй можна було довіряти.

— Добре, — мовила Найнів вдоволено. — Я просто рада, що ми не можемо говорити з Амерлін, коли того захочемо. Так ми прийматимемо власні рішення, діятимемо, коли і як вирішимо самі, без контролю кожного нашого кроку. — Її рука знову ковзнула по аркушах, де були перелічені вкрадені тер ’анґріали, — так, наче вона знову їх перечитувала; а потім наблизилася до кам’яного персня.

— І перше рішення стосується цього. Це перша річ, яка має хоч якийсь реальний зв’язок з Ліандрін та іншими. — Вона похмуро глянула на перстень, а тоді глибоко зітхнула. — Я сьогодні спатиму з ним.

Еґвейн без вагань забрала перстень з рук Найнів. Вона хотіла б забаритися, — хотіла б тримати руки при собі, — але не змогла, і була цим задоволена.

— Я єдина, хто, як вони кажуть, може бути Сновидицею. Не знаю, чи дає це мені якісь переваги, — але Верін сказала, що використовувати його небезпечно. Тож використати його мусить та з нас, у якої є хоч якась перевага.

Найнів схопилася за косу й розтулила рота, ніби протестуючи. Коли вона нарешті заговорила, то сказала лише:

— Ти впевнена, Еґвейн? Ми навіть не знаємо напевно, чи ти Снови-диця, — а я можу направляти потужніше, ніж ти. Думаю, що я...

Еґвейн перервала її:

— Ти можеш направляти сильніше лише тоді, коли розлютишся. Гадаєш, ти зможеш сердитися уві сні? Чи буде в тебе час розлютитися, перш ніж потрібно буде направляти? Світло, ми навіть не знаємо, чи здатен хтось направляти уві сні. Хтось із нас повинен зробити це — тут ти маєш рацію; це справді єдиний зв’язок, який у нас є. І це повинна бути я. Може, я дійсно Сновидиця. Окрім того, Верін дала його мені.