Головний коридор другого підвалу був схожий на перший рівень, — широкий і запилюжений, тільки з нижчою стелею. Найнів рушила до третіх дверей праворуч і зупинилася.

Двері були невеликими, однак грубі дерев’яні панелі створювали враження масивності. Круглий залізний замок висів на міцному ланцюзі, туго протягнутому крізь дві скоби: одна — прикріплена до дверей, а інша — зацементована в стіні. Замок і ланцюг на вигляд були як нові; на них майже не було пилюки.

— Замок! — Найнів смикнула його; ні ланцюг, ні замок не піддалися. — Ви колись бачили тут ще десь замки? — Вона потягнула його знову, потім відкинула з такою силою, що той аж відскочив від дверей. Удар відлунив у коридорі. — Я не бачила більше замкнених дверей! — Вона стукнула кулаком по грубій дошці. — Жодних!

— Заспокойся, — сказала Елейн. — Не потрібно влаштовувати істерику. Я можу відімкнути замок сама, якщо зумію побачити, як він працює. Ми їх якось та відчинимо.

— Я не хочу заспокоюватися, — огризнулася Найнів. — Я хочу сердитися! Хочу!..

Залишивши решту тиради без уваги, Еґвейн торкнулася ланцюга. Вона навчилася багатьом речам і окрім сяйливої кулі, перш ніж покинути Тар Валон. Однією з них була спорідненість з металом. Вона створювалася за допомогою Землі, — однієї з П’яти Сил, котру, як і Вогонь, вкрай рідко опановували жінки. Але Еґвейн навчилася цьому, — тож вона могла відчути ланцюг, відчути його нутро: найкрихітніші частинки холодного металу, плетиво, котре вони утворювали. Сила всередині неї зрезонувала із цим плетивом.

— Відійди вбік, Еґвейн.

Вона озирнулася й побачила Найнів, огорнуту сяйвом саїдар. У руках вона тримала лом, колір якого дуже нагадував блакитно-біле світіння, що здавалося майже невидимим. Найнів насуплено глянула на ланцюг, пробурмотіла щось про дію важеля, і лом раптово видовжився вдвічі.

— Відступи, Еґвейн.

Еґвейн відійшла.

Найнів просунула кінець лома крізь ланцюг, зафіксувала його, а потім з усіх сил потягла. Ланцюг лопнув, як нитка, Найнів охнула і від здивування відскочила на середину коридору, а лом упав на підлогу. Випроставшись, Найнів зачудовано дивилась то на ланцюг, то на лом. Незабаром останній зник.

— Здається, я щось зробила з ланцюгом, — сказала Еґвейн. Хотілося б тільки знати, що саме.

— Могла б і попередити, — пробурмотіла Найнів. Вона витягла решту ланцюга зі скоби й розчахнула двері. — Ну? Ви тут стоятимете увесь день?

Курна кімната мала близько десяти квадратів, але в ній була лише купка великих мішків з важким коричневим вбранням; кожен — набитий, позначений і запечатаний Пломенем Тар Балона. Еґвейн не потрібно було рахувати їх, щоб знати, що їх тринадцять.