Бібліотекарки — усі Коричневі сестри — стережуть ці полиці, а також усі двері так ретельно, що жоден аркуш паперу не зрушиться без їхнього відома. Але був один вхід без охорони, до якого Найнів і привела Еґвейн із Елейн.

Довкола основи бібліотеки, що стояла в тіні високих гікорі-пеканів, були й інші двері, — і великі, і малі. Робітники часто потребували доступу до нижніх комор, — а бібліотекарки не схвалювали спітнілих чоловіків, що швендяли їхнім «заповідником». Найнів штовхнула одні з дверей, не більші від вхідних до фермерської хатини, і поманила інших крутими сходами, що спускалися в темряву, донизу. Коли двері зачинилися, усе світло враз згасло.

Еґвейн відкрила себе для саїдар — це сталося так плавно, що вона ледь усвідомила, що робить, — і направила цівочку Сили, що наповнила її. На якусь мить чітке відчуття цього стрімкого руху всередині неї загрожувало притлумити всі інші відчуття. Маленька куля блакитно-білого світла з’явилася, балансуючи в повітрі над її рукою. Дівчина глибоко вдихнула й нагадала собі, чому ступає так напружено. Куля була місточком до решти світу. Вона знову відчула білизну, що терлася об шкіру, вовняні панчохи та сукню. З невеликим уколом жалю вона приборкала бажання наповнитися ще, — щоб саїдар не поглинула її.

Елейн і собі зробила осяйну кулю, й обидві вони світили яскравіше, аніж два ліхтарі.

— Відчуття такі... чудові, правда ж? — пробурмотіла вона.

— Будь обачною, — сказала Еґвейн.

— Уже, — зітхнула Елейн. — Просто я відчуваю... Буду обережною.

— Сюди, — різко сказала Найнів і жестом вказала шлях униз. Вона не відходила далеко. Найнів не сердилась, а тому мусила користуватися світлом інших двох дівчат.

Запилюжений бічний коридор, до якого вони увійшли, містив низку дерев’яних дверей, вписаних у сірі кам’яні стіни. Він простягся на сто кроків і привів їх до значно ширшого головного коридору, що розкинувся у довжину, рівну бібліотеці. їхні кулі освітили долівку, що вже вкрилася пилом, — всіяну слідами від великих чобіт, які носили чоловіки. Стеля тут була вищою, а деякі двері — не меншими від амбарних. У кінці бовваніли головні сходи завширшки з половину зали; ними зазвичай зносили громіздкі речі вниз. Ще одні сходи, розташовані поруч з ними, вели ще глибше. Найнів рушила до них без вагань.

Еґвейн поспішила за нею. Блакитне світло розмило обличчя Елейн, але Еґвейн здавалося, що воно блідіше, ніж зазвичай. Тут ми могли б кричати на все горло, — і ніхто не почув би й писку.

Вона відчула, як формується блискавка, — чи потенціал для неї, — і ледь не спіткнулася. Дівчина ніколи раніше не направляла два потоки; схоже, це було зовсім нескладно.