Еґвейн випрямилась і розправила сукню, сподіваючись, що жінка не помітить цього, — хоч і знала, що та помітить, — й бажаючи, щоб та не бачила, як вона бігла, немов дитина. Припини це!

— Пробачте, але я шукаю послушницю, що, здається, пробігла цим шляхом. У неї великі темні очі й чорне волосся, заплетене в коси. Вона повненька, але це робить її гарною. Ви не бачили, куди вона пішла?

Висока жінка здивовано оглянула її з голови до ніг. Еґвейн не була впевнена, але їй здалося, що жінка на мить зиркнула на її стиснутий кулак, у якому все ще був кам’яний перстень.

— Думаю, ти не наздоженеш її. Я бачила цю дівчину, і вона бігла дуже швидко. Гадаю, вона вже далеко звідси.

— Айз Седай, — почала Еґвейн, але в неї не було шансів випитати в неї, у якому напрямку побігла Елс. Щось подібне до люті чи роздратування блиснуло в темних очах.

— Я вже змарнувала вдосталь часу тут, з тобою. У мене є важливіші справи. Облиш мене. — Вона показала в той бік, звідки прибігла Еґвейн. Команда була до такої міри владною, що Еґвейн розвернулася й пройшла три кроки пандусом, перш ніж усвідомила, що робить. Наїжачившись, вона розвернулася. Байдуже, Айз Седай це чи ні, я...

У галереї було порожньо.

Спохмурнівши, вона відкинула ідею зазирнути до найближчих дверей — ніхто не жив у цих кімнатах, хіба що миші — і побігла вниз пандусом, роззираючись обабіч, оглядаючи увесь периметр галереї. Вона навіть визирнула через бильця униз, в Сад посвячених, — і оглянула інші галереї, розташовані вище й нижче. Еґвейн побачила лише двох посвячених в смугастих сукнях: одна була Фаолін, а інша — знайома їй дівчина, імені якої вона, проте, не знала. Однак жінки в срібно-білому вбранні ніде не було.

РОЗДІЛ 26

ЗА ЗАМКОМ

Струснувши головою, Еґвейн повернулася до дверей, які вона пропустила. Вона мусить бути десь тут. Дівчина прочинила перші двері — і побачила безформні купи запиленого одягу на меблях; повітря було таке затхле, наче ці двері не відчиняли вже протягом тривалого часу. Вона скривилася; на підлозі вимальовувалися мишачі сліди, протоптані по пилюці. Але більше — жодних. Двоє інших дверей, квапливо прочинених, явили те саме. Це її не дивувало. У галереях посвячених було багато порожніх кімнат.

Коли вона зазирнула до третьої кімнати, Найнів та Елейн доволі неспішно спускалися пандусом позаду неї.

— Вона ховається? — здивовано спитала Найнів. — Там?

— Я заіубила її. — Еґвейн знову оглянула обидва боки вигнутої галереї. Куди ж вона пішла? Вона думала не про Елс.

— Якби я знала, що Елс може обігнати тебе, — сказала Елейн усміхнено, — я б теж кинулася за нею. Але вона завжди здавалася надто огрядною, щоб бути прудкою.