— Я не відправляла повідомлень, донько. Речі, що залишила Ліандрін та інші, ретельно обшукали й спалили після того, як там нічого не знайшли. Ніхто б не використовував речі, залишені Чорними Айз Седай. А стосовно Елс Ґрінвелл... Я пам’ятаю цю дівчину. Вона могла би вчитися, якби докладала зусиль. Проте все, чого вона хотіла, — це лиш усміхатися чоловікам на тренувальному майданчику Охоронців. Елс Ґрінвелл посадили на торгове судно й відправили назад до матері десять днів тому.

Найнів намагалася проковтнути клубок, що зав’язався у неї в горлі. Слова Амерлін змусили її подумати про розбишак, що цькують менших дітей. Вони настільки зверхні щодо них, що майже завжди впевнені: менші надто тупі, аби зрозуміти, що відбувається, — тож розбишаки майже не докладають зусиль, щоб приховати свої пастки. Ця Чорна Аджа до такої міри презирливо поставилась до них, що кров Найнів закипіла. Те, що впни змогли влаштувати цю пастку, наповнило її шлунок кригою. Світло, якщо Елс відіслали... Світло, будь-хто, з ким я розмовляла, міг бути Ліандрін або кимось іншим. Світло!

Рожен зупинився. Вона квапливо знову почала його обертати. Втім, схоже, ніхто не помітив цього. Всі досі щодуху намагалися не потрапити на очі Амерлін.

— І що ти збираєшся робити з цією... очевидною пасткою? — тихо сказала Амерлін, все ще оглядаючи кухню спиною до Найнів. — Хочеш і в цю втрапити?

Найнів почервоніла.

— Я знаю, що це пастка заради пастки, матінко. І найкращий спосіб зловити того, хто поставив пастку, — причинити її і дочекатися, коли він — чи вона — прийде. — Тепер, після слів Амерлін, це звучало менш переконливо, ніж тоді, коли вона говорила це Еґвейн та Елейн. Але своєї точки зору вона не змінила.

— Можливо, й так, дитино. Можливо, цей шлях дасть змогу віднайти їх. Або ж вони прийдуть — і не знайдуть тебе надійно заплутаною в їхній сіті. — Вона невдоволено зітхнула. — Я покладу золото для подорожі у твоїй кімнаті. І пущу поголос, що відправила вас на ферму сапати капусту. Елейн поїде з вами?

Найнів настільки забулася, що почала дивитися на Амерлін, — а потім швидко опустила очі на свої руки. Кісточки на них були білими від стискання ручки.

— Ви, як завжди, підступно... Навіщо щось вдавати, якщо ви все знаєте? Через ваші приховані плани нам доводиться викручуватися, мов Чорній Аджі. Навіщо? — Обличчя Амерлін скам’яніло, тож Найнів змусила себе додати шанобливіше: — Якщо дозволите спитати, матінко.

Амерлін пхикнула.

— Навернути Морґейз на правильний шлях, хоче вона того чи ні, буде досить важко і так, — навіть якщо вона не думатиме, що я кинула її доньку в море у дірявому човні. Таким чином я можу прямо сказати, що це — не моя справа. Елейн може бути трохи складно потім, коли вона врешті зустрінеться зі своєю матір’ю. Але тепер я маю трьох гончаків, а не двох. Я вже казала тобі, що мала б сотню, якби могла. — Вона розправила палантин на плечах. — Це триває вже надто довго. Якщо я стоятиму так близько від тебе, це можуть помітити. Хочеш мені ще щось сказати? Чи запитати? Тільки швидко, донько.