— Що таке Каллакдор, матінко? — спитала Найнів.

Цього разу вже Амерлін втратила самоконтроль і розвернулася до Найнів упівоберта, перш ніж повернутись до початкової позиції.

— Вони не повинні його отримати. — Її шепіт був ледь чутним, наче призначався лише для її вух. — Вони не можуть взяти його, але... — Вона глибоко вдихнула, і її тихі слова увиразнилися достатньо для того, щоб їх почула Найнів. Але більше ніхто вже за два кроки від неї. — Не більше дюжини жінок у Вежі знають, що таке Калландор, — і, мабуть, десь стільки ж назовні. Високі лорди Тіра також знають, — але ніколи не говорять про нього, окрім тих випадків, коли оголошують про піднесення нового лорда землі. Недоторканний — це са’ангріал, дівчинко. Загалом було створено лише два потужніших від нього, — і, дякувати Світлу, жодним з них не скористалися. З Калландором у руках, дитино, ти одним ударом зможеш зрівняти місто із землею. Якщо, захищаючи його від Чорної Аджі, ви з Еґвейн і Елейн помрете, ви, проте, зробите послугу всьому світові. І ця ціна буде ще малою.

— Як вони можуть забрати його? — спитала Найнів. — Я гадала, лише Відроджений Дракон може торкнутися Калландора.

Амерлін краєм ока зиркнула на неї так гостро, що могла б розсікти печеню з рожна.

— Вони вміють бути чимось іншим, — сказала вона за мить. — Вони викрали звідси тпер’анлріали. У Твердині Тіра є майже стільки ж тер’анлріалів, як і у Вежі.

— Я думала, що високі лорди ненавидять все, що пов’язано з Єдиною Силою, — прошепотіла Найнів недовірливо.

— О, вони ненавидять її, дитино. Ненавидять і бояться. Коли вони знаходять тіренку, що здатна направляти, то пакують її на човен до Тар Балона ще до закінчення дня, заледве даючи хвилину на прощання із сім’єю. — Слова Амерлін здавалися гіркими спогадами. — А втім, вони зберігають у своєму Серці Каменя один із наймогутніших предметів усіх часів, що фокусує Силу. На мою думку, вони зібрали таку кількість тер’ан/ріалів за всі ці роки — і всього, що пов’язано з Силою, — для того, щоб якось зменшити існування речей, яких вони не можуть позбутися власноруч; речей, котрі нагадують їм про їхню власну минущість щоразу, коли вони заходять до Серця Каменя, їхня фортеця, що перемогла сотні армій, одного дня впаде, — і це стане знаком Відродження Дракона. Навіть не єдиним знаком, а одним із низки. Мабуть, це сильно кривдить їхні горді серця. їхнє падіння навіть не буде єдиним великим знаком того, що світ зміниться. Вони не можуть забути про це навіть за межами Серця. Адже саме там лорди землі підносяться до високих лордів; саме там вони виконують чотири рази на рік церемонію, яку називають Ритуалом сторожування, проголошуючи, що охороняють весь світ від Дракона, оберігаючи Калландор. Мабуть, це шматує їхні дупті так, мовби вони наковталися живих срібних щук, — і вони на це цілком заслуговують. — Вона здригнулася від того, що наговорила більше, аніж хотіла цього. — Це все, дитино?