Оґіри збудували великі будівлі й вежі Тар Валона, — але інші, новіші частини міста спорудили людські руки. Новіші означали в деяких випадках двотисячолітньої давності. Унизу, біля Південної гавані, людські руки намагалися наслідувати, якщо не повторювати, химерні творіння оґірів. З корчем, де буянили екіпажі кораблів, можна було видобути стільки каменю, що вистачило б на палаци. Скульптури в нішах, на банях, на дахах, орнаментальні карнизи та чудернацько різьблені фризи, — все це прикрашало крамниці й торгові будівлі крамарів. Аркові мости тут також перекидалися через вулиці, — але вулиці були вимощені бруківкою, а не великими плитами, а численні мости були дерев’яними, а не кам’яними. Інколи вони були низенькими, — не нижчими від другого поверху будівель, до яких вони приєднувалися, і не вищими від четвертого.

На темних вулицях вирувало точнісінько таке ж життя, як і у Тар Балоні. Торговці зі своїх кораблів, і покупці привезеного ними товару, і люди, що подорожували річкою Еринін, і ті, що працювали в місті, — усі вони наповнювали корчми та зали в заїздах. їм товаришували люди, котрі шукали в цьому збіговиську грошей, — чесних або й сумнівних. Скрипучі звуки флейт, арф та цимбалів заповнювали вулиці. У першій корчмі, куди увійшов Мет, вже тривали три гри в кості; чоловіки зібралися колом біля стін зали й кричали від перемог і поразок.

Він хотів пограти лише годину, перш аніж знайде корабель, — саме стільки часу, скільки потрібно, щоб здобути кілька монет для свого гаманця. Проте він щоразу перемагав. Наскільки Мет пам’ятав, він завжди вигравав більше, ніж програвав; бували випадки з Гюріном чи у Шайнарі, коли шість чи вісім кидків поспіль були виграшними. Сьогодні ж кожен кидок був виграшним. Кожен.

Через погляди кількох чоловіків він був радий, що залишив власні кості в торбині. Через ці погляди він і вирішив рухатися далі. Юнак і спостерегти не встиг, яку його гаманці опинилось уже близько тридцяти срібних марок. У кожного гравця він виграв стільки, що всі були раді, що юнак іде.

Окрім одного смаглявого матроса з пружними кучерями — представника Морського народу, як хтось сказав, — і Мет здивувався, що ж один з Атга’ан Мір робить так далеко від моря. Він слідував за ним темною вулицею донизу й сварився, щоб той дав йому можливість відігратися. Мет хотів дійти до доків — тридцяти срібняків було більш ніж достатньо, — але матрос лютував, а він використав лише половину своєї години. Тому хлопець поступився і зайшов з цим чоловіком до корчми, повз яку вони проходили.