Найнів спокійно зустріла її погляд, продовжуючи обертати рожен. Це широке жіноче обличчя завжди залишалося незмінним. Найнів пробувала усміхнутися, — але це не змінило виразу обличчя Ларас. Проте зупинитися, щоб поговорити з нею, нехай і мирно, означало катастрофу. Це було гірше від цькування та тиску з боку Айз Седай. Вона повинна була змиритися з цим, як би її це не мучило й не допікало, — якщо вона хотіла і далі навчатися використанню власного потенціалу. Її не зовсім влаштовувало те, що вона вміла: одне діло — знати, що Айз Седай, хоч і направляють Силу, але не є Друзями Морока; а зовсім інше — знати, що вона сама може направляти. Проте вона повинна була більше вчитися, аби отримати змогу розквитатися з Морейн. Ненависть до Морейн за те, що вона зробила з Еґвейн та іншими жителями Емондового Лугу, розділивши їхні життя на «до» і «після», використовуючи їх у цілях Айз Седай, була двигуном, який змушував її рухатися вперед. Але те, що Ларас називала її лінивою, нездібною дитиною, необхідність кланятися й бігати за цією жінкою, якій удома вона могла б сказати кілька влучних слівець, щоб поставити ту на місце, — все це змушувало Найнів стискати зуби майже так само, як і від думок про Морейн. Можливо, якщо я просто не дивитимуся на неї... Ні! Нехай я згорю, але не опускатиму очі перед цією... цією коровою!

Ларас пхикнула ще гучніше — й пішла. Вона колихалася з боку на бік, коли прямувала щойно витертою сірою плиткою.

Все ще правлячи ложкою і масною сковорідкою, Елейн сердито глянула їй услід.

— Якщо ця жінка вдарить мене ще раз, я відправлю Ґарета Бріна арештувати її і...

— Тихіше, — прошепотіла Еґвейн. Вона не припиняла поливати печеню і не дивилася на Елейн. — У неї слух, як...

Ларас озирнулася, мовби справді почула, — ще більше насупилась і широко роззявила рота. Проте перш ніж пролунав хоч звук, до кухні влетіла, мов вихор, Престол Амерлін. Навіть смугастий палантин на її плечах, здавалося, став дибки. За мить Ларас уже й сліду не було.

Нарешті, похмуро подумала Найнів. Хоча можна було й раніше!

Проте Амерлін навіть не подивилася в їхній бік. Не сказала ні слова. Вона провела рукою по поверхні столу, відчищеного до білини, подивилася на пальці — й так скривилася, начебто там була якась гидота. Ларас миттю опинилася біля неї, посміхаючись на всі зуби, — проте рівний погляд Амерлін змусив господиню мовчки проковтнути посмішку.

Престол Амерлін блукала кухнею. Вона подивилася на жінок, які нарізали вівсяну паляницю. Тоді на жінок, що чистили овочі. Вона насмішкувато зазирнула у супники, а тоді глянула на дівчат, що їх пильнували; ті захопилися дослідженням поверхні супу. Її похмурий погляд змусив поквапитись послушниць, котрі несли тарілки та миски до обідньої зали. Дівчата шугнули від суворих очей Амерлін, мов миші від кота. Але за той час, поки вона обійшла половину кухні, кожна дівчина працювала вдвічі швидше, ніж до цього. Коли вона закінчила свій обхід кухні, Ларас була єдиною, хто наважувався подивитись на неї.