Елейн прикрила рукою вуста, а Еґвейн відверто тамувала сміх.

— Ні, Мете, — спокійно сказала Найнів, хоча її вуста посмикувалися. — Просто деякі спостереження щодо чоловіків.

— Ти повинен бути жінкою, щоб зрозуміти, — додала Елейн.

— Вдалої й безпечної подорожі, Мете, — сказала Еґвейн. — І пам’ятай: якщо жінка потребує героя, вона потребує його сьогодні, а не завтра. — Вона вибухнула сміхом.

Він дивився на двері, що зачинилися за ними. Жінки, як він переконувався вже сотню разів, — дивні істоти.

Тоді його погляд зосередився на листі Елейн та складеному аркуші, що лежав згори. Благословенний Амерлін, не-може-бути-зрозумілий, бажаний-як-вогонь-серед-зими наказ. Він станцював радісний танок на квітчастому килимі. Побачити Кеймлін і зустріти королеву. Твої ж власні слова звільнять мене від тебе, Амерлін. І заберуть подалі від Селін.

— Ви більше ніколи не спіймаєте мене, — він засміявся, звертаючись до них обох. — Ви більше ніколи не спіймаєте Мета Коутона.

РОЗДІЛ 29

ПРИЧИНИТИ ПАСТКУ

У кутку, посопуючи, розвалився пес. Подивившись на нього, Найнів стерла рукою піт з чола і нахилилась уперед, продовжуючи робити те, від чого ухилився той собака. Я не здивована тим, що вони засунули мене до цього плетеного колеса замість того, щоб дозволити крутити цю Світлом забуту ручку! Айз Седай! Горіти вам усім! Лайливі слова з уст дівчини свідчили про те, що вона вкрай засмучена; ще однією ознакою було те, що вона не помічала цього. їй здавалося, що вогнище в довгому каміні з сірого каменю не стане гарячішим, навіть якщо б вона залізла в нього. Дівчина була впевнена: плямистий пес глузливо сміявся з неї.

Елейн довгою дерев’яною ложкою збирала з пательні жир від смаженини. Еґвейн такою ж ложкою поливала м’ясо. Опівдні метушня великої кухні поглинала їх. Навіть послушниці звикли бачити тут посвячених, тож заледве звертали увагу на цих трьох дівчат. Та й кухарки не залишали послушницям вільного часу, аби витріщатися на когось. Айз Седай кажуть, що праця формує характер, — тож кухарки й пильнували, щоб у послушниць був сильний характер. І у трьох посвячених також.

Ларас, господиня кухні — насправді головна кухарка, але це прізвисько вживали так давно, що воно, по суті, стало її титулом — підійшла, аби перевірити печеню. І дівчат, що вкривалися над нею потом, Ларас була більш ніж просто огрядною, — з кількома підборіддями й чистісіньким білим фартухом, з якого можна було б пошити три послушницькі сукні. Вона несла власну довгу дерев’яну ложку, немов берло. Ложка слугувала не лише для помішування. Вона призначалася для керування тими, хто їй служив, і ляскання тих, чий характер, як на неї, формувався недостатньо швидко. Вона дослідила печеню, презирливо пирхнула і похмуро подивилася на трьох посвячених.