— Так, матінко, — сказала Найнів. Світло, завжди все зводиться до Ранда, — хіба не так ? Завжди і все стосується Відродженого Дракона. Досі важко було думати про нього так. — Це все.

Амерлін знову поправила свій палантин, скрививши носа через шалену метушню на кухні.

— Я повинна це владнати. Потрібно було негайно поговорити з вами, — але Ларас хороша жінка, і вона добре керує кухнею та коморами.

Найнів шморгнула й пробубніла у бік своїх рук, що крутили рожен.

— Ларас — кислий шмат сала, і вона надто зухвала зі своєю ложкою.

їй здавалося, що вона прошепотіла це собі під ніс, але почула, як Амерлін іронічно хихикнула.

— Ти добре розбираєшся в людях, дитино. Мабуть, у своєму селі ти була хорошою Мудринею. Проте саме Ларас пішла до Шеріам, щоб з’ясувати, скільки ще ви втрьох будете виконувати найбруднішу й найважчу роботу без жодного перепочинку. Вона сказала, що не братиме участі в руйнуванні здоров’я та духу будь-якої дівчини, — байдуже, що я там наказала. Точна оцінка людини, дитино.

Тоді у проймі дверей з’явилася Ларас, вагаючись, чи можна вже заходити до своєї господи. Амерлін пішла їй назустріч; похмурість змінилась усмішкою.

— Тут все дуже добре, Ларас. — Амерлін мовила це голосно, — так, аби вся кухня почула. — Все на своїх місцях, як воно й має бути. Ви заслуговуєте схвалення. Думаю, я зроблю господиню кухні офіційним титулом.

Широке обличчя жінки змінило вираз зі стурбованого шоку на променисте вдоволення. До того моменту, як Амерлін вилетіла з кухні, Ларас усміхалася на всі зуби. Але вона спохмурніла, коли її погляд перейшов від Амерлін до робітниць. Кухня, здавалося, почала рухатися. Похмурий погляд Ларас зупинився на Найнів.

Повертаючи ручку, дівчина намагалася усміхнутися до цієї великої жінки. Насупленість Ларас поглибилася, і вона почала постукувати ложкою по стегні, явно не пам’ятаючи, що ще нещодавно використовувала ту за призначенням. Ложка залишила масні плями супу на її білому фартуху.

Буду всміхатися їй, навіть якщо це вбиватиме мене, подумала Найнів. Але для цього їй доводилося стискати зуби.

З’явилися Еґвейн і Елейн, кривлячись і витираючи свої роти рукавами. Під наглядом Ларас вони кинулися до рожна й продовжили свою роботу.

— Мило, — невиразно пробурмотіла Елейн, — жахливе на смак!

Еґвейн аж трусило, коли вона вичерпувала сік зі сковорідки з печенею.

— Найнів, якщо ти скажеш мені, що Амерлін наказала нам залишатися тут, — я закричу. Я справді хочу тепер втекти.

— Ми поїдемо, коли закінчимо миття, — сказала вона, — так швидко, як тільки зможемо скласти свої речі у наших кімнатах.