Мет щодуху зробив випад палицею й поцілив першому чоловіку прямісінько в те місце, де унизу з’єднувалися ребра. Після удару в його голові пролунав батьків голос: «Це смертельний удар, Мете. Ніколи не використовуй його, якщо немає загрози життю». Але ці ножі могли забрати його життя; та й кімнатка була надто малою, щоб розмахувати палицею.

Навіть коли чоловік почав задихатися й зігнувся на палубі, марно намагаючись вдихнути, Мет ступив уперед і спрямував кінчик палиці з-над першого чоловіка у горло другого, яке гучно хруснуло. Його ніж випав з руки, якою він схопився за своє горло, і чоловік упав на свого компаньйона. Обидва шкребли черевиками долівку; передсмертні хрипи вже зривалися з їхніх горлянок.

Мет стояв на місці, витріщившись на них. Двоє чоловіків. Ні, — щоб я згорів, троє! Ніколи раніше не думав, що скривджу людину; а тепер я вбив трьох за ніч. Світло!

Тиша заповнила темний коридор, і він почув стукіт чобіт на палубі згори. Екіпаж завжди ходить босоніж.

Намагаючись не замислюватися над тим, що робить, Мет зірвав плащ з одного з мертвих чоловіків і накинув його на плечі, ховаючи світле спіднє. Босоніж він прокрався коридором, виліз на сходи і трішки визирнув понад ними.

Бліде місячне сяйво відбивалося від напнутих вітрил, але ніч вкрила всю палубу суцільною темрявою. Не було чути жодного звуку, окрім шуму води уздовж бортів корабля. Схоже, лише один чоловік був на палубі, біля румпеля; каптур його плаща від холоду був насунутий на обличчя. Чоловік ворухнувся; шкіряні черевики човгнули по палубних планках.

Тримаючи палицю й сподіваючись, що його не видно, Мет виліз нагору.

— Він мертвий, — пробурмотів він низьким хрипким шепотом.

— Сподіваюся, він пищав, коли ти перерізав йому горлянку. — Сильний акцент чоловіка був таким самим, як у того, що переслідував його на звивистій вулиці в Тар Валоні. — Цей хлопець наробив нам стільки клопотів... Чекай! Ти хто?

Мет щодуху замахнувся палицею. Товста деревина врізалася в голову чоловіка; каптур його плаща лише трохи приглушив звук, схожий на удар дині об підлогу.

Чоловік впав на румпель, штовхнувши його, і судно гойднулося, похитнувши і Мета. Краєм ока він побачив тінь, що виринула з темряви біля билець, і блиск ножа; юнак знав, що не зможе випередити удар. Блиснуло щось іще, пронеслося крізь ніч і злилося з тьмяною фігурою із глухим стуком. Рух у темряві припинився, і чоловік впав Метові до ніг.

Під вагою першого чоловіка румпель заворушився, і судно знову гойднулося, а внизу, біля палуби, почулися нерозбірливі голоси.