З люка, кульгаючи, виліз Том, закутаний поверх сорочки у плащ; він підняв заслін ліхтаря, схожого на бичаче око.

— Ти щасливчик, юначе. Один з тих, унизу, тримав цей ліхтар. Який міг спалити корабель, якби і далі там лежав. — Світло освітило руків’я ножа, що стирчав з грудей чоловіка з мертвим поглядом в очах. Мет ніколи раніше його не бачив; він був упевнений, що запам’ятав би когось зі стількома шрамами на обличчі. Том вибив кинджал із витягнутої руки мертвяка, а тоді нахилився, щоб витягти свій ніж, і витер його лезо об плащ трупа. — Тобі дуже поталанило, хлопче. Ти справді щасливчик.

До поручня корми була прив’язана мотузка. Том підійшов до неї, освітлюючи нижню частину корми, і Мет приєднався до нього. На іншому кінці мотузки гойдався маленький човник з Південної гавані; його квадратний ліхтар погас. Двоє чоловіків стояли серед втягнутих весел.

— Хай вхопить мене Великий володар, — це він! — крикнув один з них. Інший кинувся до вузла мотузки, очманіло вовтузячись з ним.

— Хочеш вбити і цих двох також? — спитав Том. Його голос гудів, як під час виступу.

— Ні, Томе, — тихо мовив Мет. — Ні.

Чоловіки в човні, схоже, чули питання, але не почули відповіді, бо вони припинили намагатися відв’язати човен і стрибнули за борт, здіймаючи великі бризки. Звук, що поширювався від того, як вони молотили воду, пливучи через річку, був гучним.

— Дурні, — пробурмотів Том. — Річка звужується в деяких місцях після Тар Балона, але все одно це десь пів милі чи й більше завширшки. У темряві вони не дістануться берега.

— Заради Твердині! — почувся крик з люка. — Що тут сталося? У коридорі — мертві чоловіки! Що робить Баса, лежачи на румпелі? Він зажене нас на мілину!

У самих лише лляних кальсонах Малліа кинувся до румпеля і, грубо відкотивши мертвяка, потягнув за довгий важіль, щоб знову вирівняти курс.

— Це не Баса! Спали мою душу, — хто цей мертвий чоловік?

Всі інші — босоногий екіпаж та перелякані пасажири, закутані в плащі та покривала — вже вилазили на палубу. Приховуючи свої рухи, Том просунув ніж під мотузку й одним ривком перерізав її. Маленький човен почав відпливати у пітьму.

— Річні розбійники, капітане, — сказав він. — Мет та я врятували ваш корабель від річних розбійників. Вони б перерізали всім горлянку, якби не ми. Мабуть, вам варто переглянути нашу плату за проїзд.

— Розбійники! — вигукнув Малліа. — їх багато нижче, біля Кайрену, — але я ніколи не чув, щоб вони з’являлися тут, на глибокій півночі!

Збиті в купку пасажири почали стурбовано шепотітися про розбійників та перерізані горлянки. Мет важко рушив до люка. Позаду себе він чув Малліа.