А тоді вона намагалася вбити мене! Музика зросла до негармонійного виску, але він знову стишив її до м’якості. Не вона. Тінь з її обличчям. Мін найменше з усіх бажала б скривдити мене. Він не міг зрозуміти, чому так думав, — але був упевнений в тім, що це правда.

Так багато облич у його снах. Селін приходила, — холодна, таємнича й така прекрасна, що в нього пересихало в роті лише від думки про неї. Колись вона пропонувала йому славу, — здавалося, так давно; але тепер говорила про меч, який він повинен здобути. І з мечем прийти до неї. Кал-ландор. Він завжди був у його снах. Завжди. І глузливі обличчя. Руки, що штовхали Еґвейн, Найнів та Елейн у клітки, ловили в сіті, кривдили їх. Чому він повинен більше плакати через Елейн, аніж через двох інших?

Йому паморочилося в голові; вона боліла так само, як і бік; піт стікав обличчям. Він тихо грав «Троянду ранку» вночі через свій страх заснути. Страх бачити сни.

РОЗДІЛ 33

У ПЛЕТИВІ

Сидячи в сідлі, Перрин похмуро дивився на плаский камінь, наполовину схований у бур’янах на узбіччі дороги. Ця дорога з утрамбованого багна, що тепер називалась Луґардською, вказувала на те, що зараз вони опинились неподалік Манетерендрелле і кордону М’юранді, — і на те, що колись, дуже давно, вона була вимощена каменем. Так сказала Морейн два дні тому. І шматки каменю час від часу пробивалися назовні. Тільки саме цей мав дивне позначення.

Якби собаки могли залишати сліди на каменях, він би сказав, що це — відбиток лапи величезного гончака. Але куди б не сягав його погляд, — навіть голою землею, де м’яке багно на узбіччі могло зберегти сліди, — їх більше не було. Як і запаху собачих стежок. У повітрі тримався слабкий запах горілого, схожий на сірчаний, — той, що залишається після запуску феєрверків. Попереду було місто, де дорогу перетинала річка; можливо, якісь діти пробралися сюди зі знаряддям ілюмінаторів.

Надто далеко для дітей — заходити аж сюди. Але він бачив ферми. Можливо, це були діти фермерів. Що б це не було, — воно ніяк не пов ’язане з тією позначкою. Коні не літають, а собаки не залишають слідів на камінні. Я надто втомився, щоб чітко мислити.

Позіхнувши, він пришпорив поміж ребрами Ходака, і гнідий галопом припустив за іншими. Відколи вони покинули Джарру, Морейн постійно підганяла їх — і не чекала й хвилини, якщо хтось із них на мить зупинявся. Коли Айз Седай мали якусь мету, вони ставали твердими, мов холодне гартоване залізо. Лоял покинув читати верхи, як він робив це шість днів тому, — відтоді, як помітив, що відстав уже на милю, а інші майже зникли з виду за наступним пагорбом.