Том витріщався на нього, як і всі інші.

— Ви що?.. — сказав бородань хрипким пошептом. — Ви... випадково... не переодягнений молодий лорд?

— Я не лорд, — засміявся Мет. У нього був привід для сміху. «Сіру чайку» вже огорнула пітьма гавані зі смужкою світла пристані позаду, а прямувала вона до чорної шпарини неподалік, попереду, де водні ворота випускали кораблі в ріку. Веслярі стрімко вели корабель. Чоловіки вже розмахували довгими похилими гіками, готуючись підняти вітрила. Із золотом у руках, капітан, схоже, вже не хотів скидати когось за борт.

— Якщо ви не проти, капітане, ми хотіли б побачити нашу каюту. Вашу каюту, точніше. Уже пізно, і для початку я б хотів трохи поспати. — Його шлунок нагадав про себе. — І повечеряти!

Щойно судно занурило ніс у чорноту, бородань особисто показав шлях сходами униз, до короткого вузького проходу з дверима, розташованими зблизька одні від одних. Поки капітан збирав свої речі з каюти — вона була завширшки з корму, з ліжком і меблями, вбудованими у стіни, окрім двох крісел і кількох скринь, — Мет і Том уже влаштувалися, і юнак багато чого дізнався, — починаючи з того, що цей чоловік не буде виштовхувати пасажирів з їхніх кімнат. Він дуже шанував гроші, які вони заплатили, — якщо й не їх самих — щоб дозволити це. Капітан займатиме каюту свого помічника, а той — свого, таким чином посуваючи кожного нижчого за званням далі, аж доки останньому не доведеться піти спати на ніс, до екіпажу.

Мет не вважав, що ця інформація може бути корисною, але вислухав кожне слово, сказане капітаном. Завжди важливо знати не лише, куди ти прямуєш, але й з ким маєш справу, — або ж у тебе можуть просто забрати плащ та черевики й вигнати босоніж додому в дощ.

Капітан був тіренцем. Його звали Хуан Малліа, і розмовляв він з великою охотою, раз уже справа з Метом і Томом вирішилася на його користь. Він не мав благородного походження, — але нікому не дозволяв думати, що він дурень. Молодик із такою кількістю золота, якої у звичайного юнака бути не могло, мусив би бути злодієм, — але всі знають, що жоден злодій не втік з Тар Балона зі своєю здобиччю. Молодик, вдягнений, як селянин, — але з манерами та впевненістю лорда, хоч і заперечує це. «Клянуся Твердинею, я не говоритиму, що ви лорд, — якщо ви кажете, що не лорд». Малліа підморгнув, всміхнувся й смикнув кінчик бороди. Юнак, що носить папір з печаткою Престолу Амерлін та прямує до Андору. Не секрет, що королева Морґейз відвідувала Тар Балон, — і на те точно була причина. Для Малліа очевидно, що між Кеймліном і Тар Балоном щось відбувається. А Мет і Том були посланцями від Морґейз, — це він зрозумів завдяки акценту Мета. Він з радістю допоможе усім, чим зможе в такій поважній справі. Не те щоб він хотів втручатись туди, де йому не раді.