Малліа пройняв дрож.

— Я виряджу чоловіка по мою скриню з грішми, — сухо сказав він і вийшов.

Мет похмуро глянув на зачинені двері.

— Гадаю, не варто було це казати.

— Навіть не знаю, чому ти так думаєш, — сухо сказав Том. — Наступного разу можеш сказати лорду капітану-командору білоплащників, що він повинен одружитися з Престолом Амерлін. — Його брови, мов біла іусінь, сповзли вниз. — Високий лорд Семон. Ніколи не чув про високого лорда Семона.

Тепер була Метова черга вколоти стариганя.

— Що ж, навіть ти не можеш знати про всіх королів, королев і вельмож, Томе. Один чи два, можливо, просто пройшли повз твою увагу.

— Я знаю імена всіх королів і королев, хлопче, й усі імена високих лордів Тіра також. Схоже, вони підвищили якогось лорда землі, — але не міг же я не чути про смерть старого високого лорда. Якби ти влаштував усе так, щоб заради нас вигнали кількох бідолах з їхніх кают, і ми були б не в капітанській, то кожен з нас мав би зараз своє ліжко, вузьке й достатньо тверде. А зараз ми мусимо розділити ліжко Малліа. Сподіваюся, ти не хропеш, хлопче. Я цього не стерплю.

Мет стиснув зуби. Тепер він згадав, що Том хропить так, наче хтось пиляє рашпілем дубовий вузол. Юнак забув про це.

До них зайшов один із тих двох кремезних чолов’яг — Санор чи Баса; він не назвався, — щоб забрати окуту залізом грошову скриню з-під ліжка.

Він і слова не промовив, — лише невиразно вклонився, потайки похмуро подивився на них і вийшов геть.

Мет почав розмірковувати, чи не покинув його талан, що допомагав протягом всієї ночі. Йому доведеться змиритися з храпом Тома; та й, чесно кажучи, можливо, це й не була найкраща ідея у світі — застрибнути на цей корабель, розмахуючи підписаним папером Престолу Амерлін з печаткою Пломеня Тар Валона. Він імпульсивно витягнув одне зі своїх циліндричних шкіряних горняток для гри в кості, відкрив тугу кришку й викотив кубики на стіл.

П’ять поцяткованих однією плямкою кубиків дивилися на нього. Око Морока, — так це називалося в деяких іграх. Це була програшна комбінація в одних іграх та виграшна — в інших. Але в яку граю я ? Він зібрав кості докупи — і кинув знову. П’ять точок. Ще один кидок — і знову Око Морока підморгувало йому.

— Якщо ти використовував ці кості, щоб виграти все те золото, — тихо мовив Том, — тоді не дивно, що ти повинен був відплисти першим же човном. — Він роздягався до спідньої сорочки й уже наполовину зняв її через голову, коли говорив. Його коліна були вузлуватими; на ногах було видно сухожилля та хвилясті м’язи; права нога була більш всохлою. — Хлопче, дванадцятирічна дівчинка виріже твоє серце, якщо дізнається, що ти використовував такі кості проти неї.