— Ах, міледі, ви можете назвати їх дивними. Вашої блискучої присутності тут більш ніж достатньо, щоб ушанувати цей скромний дім, міледі, а ще й привести оґіра із собою, — але у Ремені гостюють також і мисливці. Вони тут, у «Ковальні Вейленда». Мисливці за Рогом Валіра, котрі виїхали з Ілліана у пошуках пригод. І пригоди вони знайшли тут, міледі, у Ремені, за милю чи дві річкою вгору, де вони билися з дикими аїльцями. Можете уявити нільських дикунів з чорними серпанками в Алтарі, міледі?

Аїльці. Тепер Перрин зрозумів, що здалося йому знайомим у тому чоловікові в клітці. Одного разу він бачив аїльця, — одного з тих суворих, майже легендарних мешканців суворої землі, що зветься Пустелею. Чоловік був дуже схожим на Ранда — вищий від інших, із сірими очима й рудуватим волоссям; він був у м’яких чоботах, зашнурованих до колін, і вбраний, як чоловік у клітці: весь у брунатне та сіре, що зливалося зі скелею чи кущами. Перрин знов майже чув голос Мін. Аїлець у клітці. Переломний момент у твоєму житті — або щось важливе, що мусить трапитися.

— Чому ви?.. — Він прокашлявся, щоб його голос не був таким хриплим. — Як аїлець потрапив у клітку на міській площі?

— Ах, юначе, це така історія... — Фарлен замовк, оглядаючи його з голови до ніг, беручи до уваги його простий сільський одяг, довгий лук у руках, затримавши погляд на сокирі на ремені з іншого боку сагайдака. Огрядний чоловік здригнувся, коли його погляд досяг обличчя Перрина, мовби через міледі й оґіра він тільки зараз помітив жовті очі Перрина. — Він ваш служник, майстре Андра? — обережно запитав він.

— Відповідайте йому, — все, що сказав Лан.

— Ах. Ах, звісно, майстре Андра. Але тут є той, хто зможе краще розповісти про це. Це сам лорд Орбен. Заради нього ми й зібралися.

Темноволосий молодий чоловік у червоному плащі з перев’язаною головою за допомогою милиць спускався сходами в глибині загальної кімнати; ліва штанина відрізана до коліна, а литка грубо перев’язана бинтом. Міс-тяни почали перешіптуватися, наче побачили щось дивовижне. Корабельні капітани продовжували тихо розмовляти; тепер вони обговорювали хутро.

Фарлен, можливо, й вважав, що чоловік у червоному плащі зможе краще розповісти цю історію, однак почав її сам:

— Лорд Орбен і лорд Ґенн зі всього лише десятьма слугами зіткнулися з двадцятьма дикими аїльцями. Ох і запеклою була боротьба, і такою тяжкою, — багато ран було завдано й отримано. Шість добрих слуг загинуло, і кожен отримав поранення, — але найбільше лорд Орбен та лорд Ґенн. Проте вони убили всіх аїльців, — окрім тих, що врятувалися втечею, та одного ув’язненого. Це той, якого ви бачили на площі, де він не буде більше турбувати сільську місцевість своїм дикунством. Принаймні не більше, ніж мертві.